Розмови про неминуче: як розповісти дитині про смерть близької людини
Часто батьки ставлять питання, у якому віці потрібно говорити дитині правду про те чи інше явище чи подію його життя. Відповідь багатьом несподівана – від дітей ніколи не можна приховувати правду. Про те, як правильно повідомити дитину про смерть, щоб не травмувати малечу, розповіла засновник та ведуча проекту Французька Академія Батьківства, психоаналітик Ольга Школенко.
Перші питання
Діти без тривоги розпитують про смерть приблизно до 7 років, хоча починають замислюватися близько трьох. Звичайно, як і про все, що цікавить дитину, про смерть треба говорити. Не уникайте питання, а навчитеся давати правильні відповіді: «Чому ми помираємо?», – «Тому що живемо. Ми вмираємо, тому що перестаємо жити». «Коли ти помреш?», – «Я не знаю. Нам невідомо, коли ми помремо».
У сім років у кожної дитини, щонайменше, двічі на тиждень бувають кошмари. Знаменита педіатр і одна з ключових постатей французького дитячого психоаналізу Франсуаза Дольто говорила, що «діти, у яких приблизно в сім років не трапляються кошмарів, – це діти, з якими щось не так». Справа в тому, що в цей період, навіть якщо дитина нічого батькам не говорить, вона починає задаватися питаннями смерті. Тому нічні кошмари пов’язані саме з цим, що нормально і неминуче.
Чому не варто дурити
Дитина спостерігає і все одно побачить особи, що змінилися, і смуток дорослих, відчує іншу атмосферу будинку. Це спостереження ще більше стривожить дитину. Адже невизначеність іноді гірша за найгірший. Брехня про довгі подорожі, відрядження та інші хитрощі тільки погіршують ситуацію. Адже дитина продовжує чекати, сподіватися чи навпаки, думає, що її віддали перевагу комусь важливішому.
Смерть здається неймовірно далекою дитині. Але діти близько 6-7 років про неї багато міркують. Для розуміння, дитині важливіше побачити, куди несуть тіла померлих, побувати на цвинтарі, ніж уявляти родича на небі, хмарі чи зіркою. Необхідно поговорити з дитиною про серце, що любить, яке не померло, поки є люди, які згадують тих, кого любили.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Топ-10 помилок батьків, які призводять до дитячих істериків
Ритуали мають значення
Коли те, що ми любимо, ламається, розбивається, зникає – це рівнозначно маленькій смерті. Не слід насміхатися з дитини, яка оплакує свою розбиту іграшку. Для дитини все, що вона любить – живе. Живе по-своєму, живе по-іншому. Не можна викидати шматки та уламки таємно, без згоди дитини. Якщо ж йдеться про живу істоту – хом’ячка, папугу, кішечку, — треба разом поховати їх, тобто провести та прожити траурний обряд. Люди упокорюються зі смертю через жалобний обряд.
♥♥♥
Приклад із життя: У дівчинки у 5 років мама загинула в автокатастрофі. Жили вони утрьох бабуся – мама – дівчинка. Під час підготовки і самого похорону дитина знаходилася у дідуся сусіда, якого вона дуже любила і сприймала як «заступника» тата. У момент повідомлення матері про загибель дочки дівчинка була поруч і була свідком того, що відбувається.
Бабуся сказала дівчинці, що мама загинула. Але для 5-річної дитини поки це ні про що не говорило. Адже мама постійно була у відрядженнях та її від’їзди, хоч і болісно, але все ж таки приймалися дитиною. Вона плакала, бо бачила горе бабусі і просила тільки про одне: «Бабуся не плач». Чоловік – сусід, коли бабуся на якийсь час стихла, вмовив дівчинку піти до нього. Він став її опорою, захистом, і вона не відходила від нього ні на крок. Перед похороном її підвели до труни попрощатися з мамою. Дитина мовчки дивилася на маму. Вона мовчала, щоб її не розбудити. Це ще раз дає нам можливість усвідомити, що дитина все одно сприйме побачене по-своєму через свій досвід.
У всіх наступних жалобних заходах – поминках, відвідуванні кладовища, поминальних обідах, вона брала участь разом з усіма. Коли дівчинка виросла, вона не пам’ятала ні того часу, ні себе біля труни матері. Але в неї збереглося відчуття завершеності, прощання. Вона часто просила бабусю розповісти їй той останній момент, коли вона бачила маму і це, у свою чергу, дало змогу оплакати та завершити роботу горя.
♥♥♥
Антиприклад: Іншій дівчинці 4 роки тато не зміг сказати, що її мама померла. Почасти це було пов’язано з тим, що мама, знаючи, що смертельно хвора, намагалася захистити свою дитину і говорила їй, що переселитися на небо, житиме на хмарі і звідти бачитиме свою доньку. Звичайно, дитина часто ставила батькові питання, коли мама повернеться з хмари і чи бачить вона як гарно дівчинка щось намалювала.
Одного разу дівчинка почала ставити питання про те, як мама могла залізти на небо, адже це так високо. Мабуть, тато розповів їй історію про великі — великі сходи. На якийсь час сходи стали єдиною цікавістю. Після ще якогось часу, батько помітив, що дитина найбільше часу віддає малюванню і малює виключно сходи.
Ще через якийсь час дівчинка стала відмовлятися грати, виходити на вулицю і в сад, повністю присвячуючи час малюванню сходів. Робота з психоаналітиком, звісно, розкрила мотив дівчинки. Свою тугу і очікування повернення мами вона перетворила на «побудову» великих сходів. Оскільки дітям заборонено так високо підніматися сходами, вона малювала їх для мами, щоб вона могла спуститися.
Малюнок став симптомом. Повторенням та виконанням бажання повернути маму, оскільки пояснення, дані батьками, залишили для неї таку можливість. “Чому мама захотіла жити на хмарі, а не зі мною?” — часто питала вона і, одержуючи неточні відповіді, шукала спосіб знати про це.
Однією з найчастіших помилок можна назвати поширення батьківських уявлень на дитину. Наприклад, якщо дорослим питання смерті страшне, вони впевнені, що також проживає це і дитина. Якщо у дорослому світі тема смерті “важка”, вони навіть не підозрюють, що для дітей це зовсім не так. І дитина буде неспокійною через сльози та горе мами та тата, а не тому, що усвідомлює те, що відбувається. Принаймні так буде до 7 — 9 років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
7 речей, які не можна робити за дитини
20 правил хорошої мами: як поводитися з дитиною
Текст: Ольга Школенко
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» - «Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених чи почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.»
Будьте першим, хто залишить відгук