Дитина відстає у розвитку: коли є привід для хвилювання

Дбайливі мами, зазвичай, добре підковані теоретично щодо дитячого розвитку, виховання, харчування та вікової психології. Але багато знань, як відомо, народжує багато печалі. Тому мами часто заганяють себе у пастку страху та тривоги. Або ж, навпаки, ставляться напрочуд безтурботно, до того, що на їхню думку є несуттєвим.

Burda Media

Так недовірливі та тривожні мами в будь-якій неправильно вимовленій літері бачать ознаку порушення розвитку дитини. Мами ж впевнено-оптимістичного штибу махають рукою «нічого, переросте» на явні симптоми захворювання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Особливі діти: поради психолога як адаптуватися мамам

Тож коли ж варто проводити діагностику і чого слід побоюватися? Про це розповість Наталія Науменко, кандидат психологічних наук, дитячий клінічний психолог:

Сьогодні особливо багато дітей з різними формами аутизму – від легких, до дуже важких. З другого краю місці за кількістю – різні прояви органічних порушень мозку. Це діти із проблемами саморегуляції, емоційною нестійкістю. Часто у них виникають серйозні проблеми з концентрацією уваги, інколи ж є й інтелектуальне недорозвинення.

Burda Mediа

У чому причина відставання у розвитку

Основна причина таких станів – кисневе голодування плода під час внутрішньоутробного розвитку. Великий «внесок» у розвиток цього стану вносять інфекції, генетичні чинники. Залежно від ступеня тяжкості, діти з подібними порушеннями можуть мати як тяжкі ступеня розумової відсталості, так і дуже легкі, практичні непомітні прояви, які виражаються в надмірній примхливості, схильності до неврозоподібних реакцій (тиків, енурезу та ін.), затримки розвитку мови або графомоторних навичок, дислексії та дисграфії чи дискалькулії.

І лише потім вже за ступенем «популярності» йдуть діти з різними генетичними захворюваннями, дитячою шизофренією, олігофренією.

Тому діагностику слід проводити тоді, коли з’явилися перші підозри у тому, що у розвитку дитини є якісь проблеми. До мене нерідко звертаються мами, які відзначають якісь відхилення, і, у тих випадках, коли ці проблеми надумані або дуже незначні, я із задоволенням повідомляю, що дитина здорова. Що його поведінка пов’язана з його психологічними особливостями, які потрібно враховувати чи результат не зовсім адекватних виховних підходів.

Не всіх можна вилікувати, але всім можна допомогти

У тих випадках, коли йдеться про серйозні порушення, відкладати та відтягувати діагностичні заходи просто безглуздо – адже проблема сама собою не розсмокчеться. Так, це і страшно, і тяжко, але необхідно. Тому що краще мати уявлення про те, що відбувається, ніж ховати голову в пісок.

Незважаючи на те, що багато психічних захворювань до кінця не зцілені, своєчасна діагностика дозволяє вчасно почати проводити корекційні заходи, використовувати медикаментозну підтримку, щоб дитина розвивалася більш сприятливо. Наприклад, якщо дитина дуже гіперактивна і їй важко утримувати увагу, ліки стає для нього своєрідним «милицею», завдяки якому він може вчитися в школі і сформуватися як особистість без особливих спотворень. Якщо ж така дитина звикає бути «поганою», «ледачою», «нестерпною», «невихованою» вона зростатиме в опозиції до всього світу, це, окрім інших факторів, стає причиною маси проблем і призводить до алкоголізації, захоплення наркотиками. В інших випадках, коли мова може йти про більш тяжкі стани, адекватне медикаментозне лікування допомагає зробити життя сім’ї більш стерпним.

Якщо дитина починає хоча б спати ночами, а не кричати цілодобово, для близьких це вже стає порятунком. Іншими словами, своєчасне, адекватне лікування майже завжди дозволяє покращити якість життя людей із психічними порушеннями та їх близьких.

thinkstockphotos/fotobank.ua

Невтішний діагноз – що робити мамі?

Для мами особливої ​​дитини дуже важливо вміти дбати про себе, зберігати здатність бачити хороше у цьому світі. Мати особливих дітей мають дві крайні позиції – «мені всі повинні» або «це мій хрест». У першому випадку всі сили йдуть на боротьбу з представниками різних навчальних закладів та громадських інститутів – щоб змусити їх дбати про особливу дитину, навчати її та виховувати. Проте, дитині від цього буває тільки гірше.

Друга позиція, коли мама не звертається за допомогою, не залишає дитину ні на хвилину навіть із рідним татом чи бабусею, заздалегідь зводить нещасну, загнану матір у могилу. І тоді вже про дитину нема кому подбати. Або, якщо така мама невротизується – стає дратівливою, категоричною, дитина теж страждатиме. Тому, як кажуть буддисти, варто вибирати середню дорогу.

• Дозволяти собі відпочивати, але не забувати вчити дитину самому дбати про себе, наскільки це можливо.
• Приймати допомогу, але не перекладати виховання дитини на плечі чужих людей.
• Займатися та розвивати дитину, але робити це без фанатизму, щоб не зазнати серйозних розчарувань, якщо результати цих зусиль будуть не такими, як хотілося б.

instagram @nothingdownaboutit

Не позбавляйте малюка опори у вигляді ваших щасливих очей

Оскільки соціалізація дитини починається саме в сім’ї, то перш ніж ввести дитину в групу інших дітей, її слід навчити необхідним навичкам спілкування. І починати це робити потрібно батькам – не дозволяти малюкові кусатися, бити оточуючих, відбирати у дітей їхні іграшки. Адже статус особливої ​​дитини не може виправдовувати таку поведінку. Мабуть, лише дуже незначний відсоток дітей із найтяжчою розумовою відсталістю дуже складно навчити цим навичкам.

Потім, самостійно чи з допомогою спеціалістів, на індивідуальних заняттях слід навчати дитину виконувати інструкції, виконувати вимоги дорослих.
Коли дитина може поводитися безпечно для оточуючих і виконує хоча б мінімальний набір інструкцій («не можна», «йди сюди», «дай» тощо) його можна вводити в невелику групу – де займаються дві-три особи. Потім у групу з великою кількістю дітей. Найгірше, що можуть зробити батьки особливої ​​дитини – це «кинути» її в колектив, як кидають цуценя у воду, щоб змусити плавати. У більшості випадків такі експерименти закінчуються плачевно – хтось із учасників отримує якщо не фізичні, то моральні травми.

Будь-яка дитина з очей батьків орієнтується те що, як ставитися себе. Якщо в маминих очах він бачить радість і прийняття, то сам себе приймає і подобається. Значить і у світ він виходить із посилом «я маю право бути таким як є». Якщо в маминих очах жалість, чи сором, чи борошно «за що мені це покарання», то вони багаторазово обтяжують особливості такої дитини. Не позбавляйте малюка опори у вигляді щасливих очей.

Пам’ятайте, ви не самотні, батьків дітей із особливостями розвитку запрошуємо 10 грудня до групи «Особлива дитина – особливе щастя», де обговорюватимуться та опрацьовуватимуться питання, пов’язані з вихованням дитини, вибудовуванням відносин з оточуючими та формування позитивного світовідчуття. Подробиці у групі «Жіноче щастя» на Facebook або за телефоном (066) 246-71-13

НАЙАКТУАЛЬНІША ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЗДОРОВ’Я І ПРАВИЛЬНЕ ЛІКУВАННЯ ВАШИХ ДІТЕЙ на САЙТІ moirebenok.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Синдром Дауна. Що потрібно знати
Дитина відстає у розвитку: як не пропустити тривожні симптоми. Поради психіатра