Слухняні діти: психологічні особливості

Неслухняність із користю

Період дорослішання — тому і називається «дорослішання», що малюк набуває нових навичок і освоює нові горизонти. Ви не можете посадити трирічного сина перед собою та прочитати йому лекцію на тему «Особливості зав’язування шнурків на черевиках». Тобто прочитати можете, звичайно, тільки до вміння зав’язувати шнурки ця лекція не наблизить малюка ні на йоту. Ні, вам доведеться биту годину сидіти поряд з ним у садку, поки малюк, пихкаючи і злуючись на неслухняні пальчики, намагатиметься зав’язати таки неслухняні шнурочки, з обуренням відкидаючи ваші спроби зробити це за нього: «Я сам!» Отоді він навчиться. І машинку зламає, а потім гірко плакатиме від того, що іграшки більше немає. І зрозуміє, що так, коли ламаєш — це вже назавжди, і нового не буде (якщо мама при першій сльозинці не кинеться в магазин за оптовою партією транспортних засобів — але вже інша історія). А може, малюк зрозуміє, що зламана машинка – це набагато крутіше, ніж не зламана, тому що іграшок стає більше. Корпус автомобіля – одна іграшка, колеса на рамі – друга, салон – третя. І це також буде досвід дитини. Його унікальний досвід, який приходить лише з практикою та залишається з нами назавжди.

Людина так улаштована, що знання, отримані «на лекції», закріплюються набагато гірше, ніж «на практиці». Ось ви що краще вмієте робити — грати в керлінг, який бачили по телевізору, або бадмінтон, в який «билися» щоліта в піонерському таборі?

Для того, щоб рости, малюкові треба набувати практичних навичок і не слухатися. Деколи не слухатися старших. Діти це відчувають інтуїтивно. Горезвісні кризи трьох і семи років, моторошний перехідний вік — це ті самі вершини «боротьби зі світом», коли дитина відстоює право «жити своєю головою». Не відстоїть — отже, так і зависне на емоційній стадії трьох, семи, одинадцяти років. Ходять вони серед нас, ці дорослі з емоціями немовляти. Дзвонять по тридцять разів на день мамам: «Мені начальник знаєш, що сказав? І що йому на це відповісти? Раптово потеклий кран викликає у них істерику, необхідність прийняти рішення – нервовий зрив.

«Зручна» дитина

“Катя, прибери іграшки!” – “Добре, мам!” — «Кате, не чіпай цукерки!» – “Добре, мам!” Катя – ідеальна дитина. Слухається маму, любить наводити лад у своїй кімнаті, грає в спокійні ігри, на вулиці чинно катає коляску з лялькою. По калюжах вона не стрибає, на дерева не лазить, з іншими дітьми дружить дуже поверхово. Якось у гостях Катя (сиділа, як велика, разом із усіма за столом) запитала, показуючи мамі на нову для неї страву: «Мам, а я це люблю?» Усі засміялися, а мама, витерши сльози з куточків очей, відповіла: «Ні, дочко, це мариновані гриби. Ти їх не любиш». Сльози були від сміху. А мали б бути — від страху. Тому що п’ятирічна Катя все ще перебуває на стадії «живої ляльки». Вона – не особистість. Вона не знає, чого хоче, що їй подобається, що ні. Вона мов маріонетка: коли її «смикають за ниточки», віддаючи розпорядження, виглядає повноцінною дитиною.

Варто залишити її одну – як кинута лялька, спокійно сидітиме в кутку і чекатиме, поки хтось візьме у свої руки кермо правління нею.

Катя підпорядковується всім дорослим: мамі (тата у неї немає), бабусі, виховательці в садку. Моторошно уявити, що трапиться з дитиною, якщо її раптом поманить «добрий» дядько «показати в підвалі цуценя». Піде. Не на цуценя дивитися піде, а тому що дядько велів іти і дивитися.

Слухняні діти зручні. Але ж ви народжували дитину не для зручності!

Слухняні діти розумні. Але вони розумні вашим розумом, а не своїм

Слухняні діти… слухняні діти стають слухняними дорослими. Такого майбутнього ви хочете своєму малюкові? Ви мрієте, щоб він став тихим клерком, який покірно виконує всі накази начальства, не сміє суперечити дружині і радіє тому, що вдалося уникнути прочухана за не винесене сміття?

Я утрирую. Але тотальна слухняність знищує в дітях вміння чогось бажати (а без мрії яке може бути прагнення до самовдосконалення), вміння боротися за свої інтереси (і «ганчірка» для нього стане власним ім’ям) і вміння критично ставитися до світу.

За волю вибору!

На щастя, гіперслухняні діти зустрічаються не дуже часто. Як не намагаються інші батьки задавити в малюках прагнення самостійності, воно, немов пружинка, розпрямляється з новою силою. І все ж… у кожній групі дитячого садка, у кожному шкільному класі знайдуться одна-дві дитини, які органічно не вміють сказати дорослим: «Ні». Такі малюки люблять лад, можуть годинами розставляти на поличках свої іграшки та книжки. Вони прагнуть вирівняти по лінійці всі свої черевики, розкласти точно по кольорах усі олівці. Їхній почерк — найакуратніший, а їхні ігри — найтихіші.

Отже, що робити, щоб привчити дитину до самостійності?

Дозвольте дитині робити вибір. «Які колготки сьогодні одягнемо – сині чи червоні?» Ти будеш чай з печивом або з пирогом? “Сьогодні вихідний. Куди підемо гуляти?

Спочатку малюк може розгубитися від такої «свободи волі» і, роблячи вибір, запобігливо поглядати на вас, намагаючись за виразом обличчя вловити, чи правильно він чинить. Так Так, ваш малюк найбільше у світі боїться зробити помилку. Підкоряючись вам, він був застрахований від такого лиха. Навіть якщо рішення виявлялося неправильним — це було ваше рішення, а не його, тому він залишався начебто ні до чого. А тепер… вибере піти гуляти в парк, а там усі гойдалки зайняті та каруселі зламалися — і що тоді? Підтримайте дитину, підбадьоріть її. А коли його перший у житті вибір буде зроблено (нехай навіть вибір кольору колготок), не кивайте у відповідь: «Правильно!» Це античарівне слово знову зніме з малюка відповідальність і перекладе її на вас. Скажіть: Вибрав сині? Значить, одягнемо їх!»

Давайте дитині можливість приймати рішення. «Забруднув штани? Що робити будемо?” «Не пише жовтий фломастер, а чи треба розфарбувати сонечко? Що придумаємо? «Пролив чай? І що тепер?” Не нагадуйте йому: «Може, треба…» і не суперечте. Якщо вирішить не розфарбовувати сонечко взагалі – не наполягайте, що воно має повне право бути помаранчевим.

Захоче дитина випрати штани сама – нехай, це ж здорово!

Ну, киньте потім їх непомітно у пральну машину, які проблеми?

Малюкові треба відчути, що робити помилки — не страшно. “Краще зробити і шкодувати, ніж не зробити і шкодувати” – на даному етапі ця приказка має стати вашим девізом. Покажіть дитині: помиляються всі, і навіть мама з татом. Ось, наприклад, учора мама чашку випадково розбила, тато у вихідні картину нагору ногами повісив, а бабуся, коли за дідуся заміж збиралася, від хвилювання в яблучний пиріг замість склянки цукру склянку солі поклала. І нікому від цього не боляче, не сумно та не прикро. Дитина поступово навчиться виявляти ініціативу, стане сміливішою та повірить у свої сили.

Запитуйте малюка частіше: «А що ти хочеш?» “А тобі що подобається?” “А ти як любиш?” Нехай навчиться усвідомлювати свої бажання та висловлювати їх. Це початкова стадія рефлексії, вміння розуміти себе.

Заодно ви зможете продемонструвати малюкові, що у різних людей можуть бути різні бажання, і це нормально. «Тобі подобаються мультики, а мені – фільми», «Ти любиш вершкове морозиво, а я – фісташкове та шоколадне».

Заохочуйте навіть найменше прагнення дитини висловити власну думку, частіше радьте з нею у побутових питаннях і в жодному разі не підтримуйте в ній бажання підкорятися старшим.

Прибрав іграшки? Ну, прибрав і прибрав, це його справа. Чи не прибрав? Господи, далися вам ці іграшки! Що, світ звалиться, якщо дитина засне з розкиданими по кімнаті кубиками, машинками та ведмедиками? Можете потім потихеньку покласти їх у ящик для іграшок самі, а можете взагалі сказати малюкові: “Твоя кімната – це твоя кімната, і ти сам вирішуєш, що і де має лежати”.

Вибирайте потрібний варіант самі. Ви ж бо вмієте приймати рішення?

Тест «Чи слухняний ваш малюк?»

Рано вранці ви будите свого малюка в садок. Він:

А. Довго потягується, хвилин десять лежить у ліжку «між сном та дійсністю», але все-таки встає і починає сам одягатися.

Б. Натягує на себе трусики і майку через пару секунд після вашого: «Зайчик, настав час вставати!»

В. Закутується в ковдру, кричить: Я нікуди не піду! І ви самі одягаєте вашу соню і буквально приносите вмиватися у ванну.

Зазвичай вихователь у садочку говорить про вашого малюка, що…

В. Він активний, але не вміє стримувати себе.

А. Хороший малюк – відкритий і не надто сором’язливий.

Б. Мрія, а не дитина — розумна, ввічлива, слухняна. Щоправда, не надто активний.

Ваш малюк найбільше любить:

Б. Малювати, розглядати картинки, красиво розставляти іграшки на поличці, акуратно розвішувати ляльковий одяг.

В. Все ламати і трощити. Чи не дитина, а якесь стихійне лихо.

А. За настроєм. Іноді спокійно малює, а часом розбеститься так, що сусіди починають стукати по батареї, мовляв, тихіше ви!

У компанії однолітків дитина:

А. Як риба у воді. Вони разом грають у різні ігри, малюк приймає на себе різні ролі: тата (мами) у «дочках-матерях», продавця в «магазині», пасажира чи кондуктора в «автобусі».

Б. Зазвичай тихий і непомітний. Завжди приймає він ту роль, яку йому «призначають» інші діти. Часто віддає перевагу суспільству мами, компанії малознайомих дітлахів.

В. Якщо він у компанії, тут можливо всяке – і бурхливі сварки, і образи: «Я не буду Бабою Ягою, і все!», І веселощі «на повну котушку».

Гра давно закінчилася, а іграшки так і лежать по всій дитячій кімнаті.

В. Вимагати, щоб дитина їх прибрала, марно — і не поведе вухом. Вам простіше швиденько залишати їх у ящик.

А. Вам доводиться пару трійку разів повторити: “Малюк, збери всі машинки!” Ви вже починаєте втрачати терпіння і злегка підвищуєте голос. Лише після цього дитина виконає вимогу.

Б. Взагалі то зазвичай малюк прибирає всі іграшки без нагадувань. Але якщо раптом забуде, досить нагадати йому лише раз.

А тепер підрахуйте, яких літер набралося більше

А. Вашому малюкові пощастило з батьками, а вам – з малюком. Ви чудово розумієте один одного, навчилися з гумором ставитися до таких дрібниць, як, скажімо, вчасно не заправлена ​​постіль. Дитина вміє спілкуватися як із дорослими, так і з дітьми. Знає межі дозволеного, але водночас розуміє, чого хочеться йому самому. Часом він порушує ті самі межі, але, за великим рахунком, це йому на користь.

Б. Здається, в якійсь момент ви трохи перегнули педагогічний ціпок. Так, зараз вихователям і вам зручно з слухняною дитиною, але чи буде йому зручно з самим собою? Дозвольте йому пустувати і веселитися, а краще – пустуйте і «побесіться» разом з ним. Адже зразкова поведінка та «військова» дисципліна часто заважають дітям у прояві творчості та фантазії.

В. Ваша дитина намагається “промацати” рамки дозволеного і прояснити для себе, на якому етапі починається слово “не можна”. Це йому поки що не вдається, тому йому потрібна підказка. Адже з вашою допомогою, малюк рано чи пізно все ж таки перестане виходити за межі встановлених вами кордонів.