16.08.2018 |
10 хв. читання«Я боюся дитячого садка!»: досвід українських мам та поради психологів
Питання про дитячий садок рано чи пізно стає актуальним для кожної сім’ї. У якому віці краще віддавати дитину, чи варто це робити, якщо мама не працює, чи потрібна вона взагалі? Дитячий садок – це важлива складова розвитку маленької людини чи нав’язаний системою стереотип?
Джерело: instagram @be__mom
Мами-блогери та експерти сайту moirebenok.ua розповіли про свій досвід та ставлення до дитячого садка у житті дитини.
©©©
На нашу щастя, дитячий садок – це те, що можна спробувати і не обпектися. Вас ніхто не заганяє в нього силоміць і ніхто не засудить, якщо саме у вашої дитини з нею «не склалося». Моя старша дочка почала ходити в сад у чотири роки, ми «боялися»: хвороб, нового режиму, не вміє зав’язувати шнурки… Зараз, озираючись назад, смішно згадати про ці страхи. Середній син пішов у три роки: адаптація була два тижні.
Молодшого планували віддати теж у три, але вихователі доньки розкрили нам секрет, що чим раніше, тим простіше і коротша адаптація. І Кирило пішов у садок рівно за два. Паніка? Ні! Хвороби? Ні! Плаче? Ні! Навчився їсти сам і бовтає без упину. Звісно, різні сім’ї – різні діти. Але одне знаю точно: як корабель назвеш, так і попливе! Страхи та негативний настрій ще ніколи не приносили добрих результатів. Усміхніться! У вас та вашої дитини все вийде!
©©©
Журналіст, вихователь, автор блогу та мама Єви @Facebook
Страх саду для дитини — це насамперед страх розставання з мамою, страх нової обстановки серед нових людей. Абсолютно нормальне та зрозуміле відчуття.
Страх саду для мами – це теж страх розлуки, помножений на занепокоєння за дитину, залишену в незнайомому оточенні. І це теж дуже зрозуміло та нормально.
Як подолати ці страхи? Я вважаю, що в жодному разі не різко. Для маленької дитини така зміна обставин є величезним стресом. Є діти, які з радістю спілкуються з однолітками, легко знаходять контакти з іншими, люблять нову обстановку і нічого не бояться. І це чудово: швидше за все, у них абсолютна довіра до світу! Але минає тиждень, другий, і, буває, навіть вони відмовляються ходити до саду. Зараз розповім, чому так відбувається.
Мої життєві обставини склалися таким чином, що, крім професії журналіста, я освоїла роботу вихователя, і бачу те життя, яке кипить усередині саду після заповітного «поки що» батькам. Кожна третя дитина робить це без особливої радості, багато хто дуже плачуть, деякі запитують про батьків щогодини, є й такі, які прагнуть весь день просто сидіти на стільчику і чекати, коли за ними прийдуть. Батькам, якщо й розкажуть про це, навряд чи зможуть передати всю картину почуттів малюка. А наприкінці дня діти раді зустрічі і вибігають уже щасливі.
У всіх дошкільних закладах — приватних чи державних є величезний, найважливіший мінус: вони забирають дитину у мами одразу, не давши відчути їм обом, коли «пора!» відпуститися та відпустити. Малюк плаче, батьки часто почуваються ніяково, намагаються виправдатися і навіть вибачаються, що він не хоче їх відпускати. І гніваються на таку поведінку за нього, поспішаючи на роботу та у справах. Вихователі нерідко їх підтримують: швидше йдіть – це через вас, через довгі прощання.
У Європі, в Англії, відводячи дитину в сад одного з батьків, зобов’язують перебувати поруч стільки, скільки буде потрібно дитині — від тижня до пари місяців, поки не буде готовий. І це найкраща практика. Діти мають бути готові! Це досягається не тренуванням різкими розлученнями, з плачем, а поступовістю. Хоча і перший варіант рано чи пізно може мати успіх, але для психіки та стосунків він зовсім не корисний: потім, поза садом, це десь себе проявить навіть якщо при розлуці не буде плачу.
Вечірні примхи, нічні страхи часто пов’язані саме з цим моментом, який навіть не помітний. Виштовхнувши дитину самостійно і грубо (в моральному плані) у двері групи, малюк не навчиться самостійності, він навчиться самотності. Тому краще готувати дитину до саду заздалегідь: починати з якихось нетривалих групових занять, коли мама спочатку поряд. Коли дитина готова відпускати, залишаючись з іншими, йти із занять. Поступово збільшити їхню тривалість. Змінювати обстановку і, якщо готовий відпускати, залишати його за нових умов. І лише потім вести сад. Або ж знайти такий садок, в якому можна спочатку побути поруч, якщо дитині це буде потрібно.
Ставлення до саду і стосунки в саду – це набагато важливіше, ніж сон там, їжа, кількість прогулянок та якість занять, що розвивають. Побувавши разом перший час (комусь не завадить і кілька годин, а комусь — кілька тижнів), і малюк відчуватиме підтримку, позбавиться можливих страхів, і мама, побачивши обстановку на власні очі, перестане турбуватися.
©©©
Я боюся дитячого садка! Ні, у мене немає садівської травми, мої спогади найсвітліші. Але сад і мої діти це поєднання мене напружує. Сад – система та режим. А я не люблю все системне та режимне. Тому вся відповідальність за визначенням дітей у садок лягла на чоловіка. Я ж розумію, що Івану вже треба, Стефанія за компанію пішла) То чому через мої таргани діти повинні страждати? Сад, у правильному віці та при хорошій підготовці – це перша сходинка у великий світ. Це перші друзі. Перша закоханість. І перша боротьба — з тією самою системою, вихователями та однолітками. Це також треба. Але, повторюся, щоб усе було добре, треба, щоб зірки співпали?
Діти сьогодні вперше вирушили до саду на аж півдня! Я так турбувалася, що проспала з Теодором три години) але все гаразд! Вони поводилися чудово, їли і сніданок і обід, просилися в туалет, навіть Стефанія (нарешті!!!), грали, малювали і повернулися задоволені. Іван сказав, що у садку класно. Завтра готові знову.
©©©
Цього року я щиро збиралася віддати своїх малюків у дитячий садок. Все ж таки кругом кричать, що пора вже. Не те, щоб я слухала чужі поради, але ігнорувати їх часом теж непросто. Загалом, у пошуках ідеального дитячого садка я прошерстила безліч закладів. І не знайшла нічого, що відповідає моїм вимогам. Після цього я почала читати психологів, щоб зрозуміти, які наслідки можуть бути, якщо дитина в садок не піде. І тут я здивувалася.
Виявляється, більшість сучасних фахівців, яким я довіряю, вважають дитячий садок варіантом «якщо по-іншому ніяк». Ну, якщо батькам потрібно працювати, вдома дитину нема з ким залишити чи ні грошей на няню. Будь-який дитячий садок – це система. А як нам усім відомо, система ламає. Діти їдять тоді, коли поставили тарілки на стіл, а не коли голодні, сплять не коли втомилися, а коли “пора”, бачать чужих дітей та людей поруч навіть тоді, коли хочуть побути одні. Малюків, грубо кажучи, ламають, особливо якщо вдома режиму як такого не було (як у нас, наприклад). Мої діти зараз виховуються вдома мною, татом та помічницею, яку я взяла замість саду, щоб мати можливість працювати. Соціалізуються вони на дитячих майданчиках, різних курсах та заходах. Вони щасливі, а я спокійна. Далі буде видно.
©©©
«Адаптація до дитячого садка проходить успішно — мама вже майже не плаче під дверима», знайома багатьом батькам ситуація.
Я довго налаштовувалась на відвідування дитячого садка, хоч потрапити в нього було завданням не з легких — з нею якраз ми впоралися швидко, доньку записали в новий, тільки зданий в експлуатацію садок. Доглянута територія, басейн, безпечні дитячі майданчики, сучасні іграшки та адекватні вихователі, навіть ці обставини не могли змусити мене ухвалити остаточне рішення. Перший рік, дякую вихователям, для нас зберегли місце в групі (багато мами знають, що це рідкість, і за тривалої відсутності дитини виключають), знову пощастило! Тягнути далі було не можна, рішення ухвалено — йдемо.
«Йдемо», тому що виявилося, що найбільше в сім’ї цієї установи боялася я, вуалюючи все неготовністю та небажанням дитини. Одна думка про дитячий садок викликала тривогу та холодок усередині (потім як рукою зняло)). Не скажу, що адаптація була легкою, адже дитячий колектив вже був сформований, малюки притерлися один до одного, були і сльози, але, на мій подив вони швидко припинилися. Донька придбала нових друзів і із задоволенням бігла до них щоранку, потім пішли свята, підготовка до них, розподіл ролей та виступи, це ще більше занурило дитину в садківську атмосферу.
Зараз дочка вчиться у другому класі, відмінно ладнає з однолітками, вміє за себе постояти. Чи втратила вона через мій «я боюся садок» рік цікавого життя, чи це вплинуло якось на його соціальний розвиток? Сказати складно. На даний момент все прибл. Тому схиляюся, що так і мало бути, але намагаюся не йти на поводу у своїх страхів, працювати над ними, особливо якщо це стосується добробуту дитини. Чого і Вам бажаю.
©©©
Я щиро переконана в тому, що перш ніж віддати дитину в садок, батьки повинні переконатися в тому, що вона до неї готова. Як це зробити? По-перше, враховувати вік малюка та його здатність справлятися самостійно з простими завданнями. По-друге, вміння розмовляти завдяки якому у батьків буде можливість дізнатися більше про внутрішні переживання та тривоги малюка. По-третє, насиченість мамою та татом. Сад – це великий крок маленької людини в доросле життя. І перш ніж розпочати цей новий етап, він має отримати максимум від попереднього. Ми ж не віддамо 5-річну дитину в перший клас? Це абсурд, скаже багато хто. Так і тут. Всьому свій час. Ідеальним я назвала б вік після 2,5 років.
Ми познайомили доньку з дитячим садком, коли їй було 2,8. Я бачила, що вона вже наситилася нами і їй хотілося ширшого спілкування, а дитячий садок міг їй це дати. Тому все, що вимагалося від нас — батьків, це знайти хороший садок із правильними цінностями, який би відповідав нашим критеріям відбору. Нам було важливо, щоб той тип і моральне виховання, яке існує в нашій сім’ї, було притаманне новому місцю — садочку, в якому дитина збиралася проводити більшу частину дня. В іншому випадку дисонанс між батьками та новими звичками дитини, на жаль, неминучі. Також, важлива кількість дітей у групі. Моя мама заслужений педагог і тренер з волейболу з 36-річним стажем якось сказала, що одна доросла людина може тримати в полі зору 7-8 дітей, відповідно, всі, хто понад цю кількість, перебувати в зоні ризику. Тому 12-13 осіб у групі — це бл. (якщо в саду повз вихователя є нянечка). Але найголовніше – це вихователь, людина до якого має бути ДОВЕР. Мені до вподоби коли з моєю дитиною займаються молоді та енергійні люди, які не «задавлять авторитетом» розум, що росте і допитливий, а навпаки, постараються знайти індивідуальний підхід.
По досвіду, можу сказати, якщо ви прийшли в сад і зловили себе на думці, що ось я б не проти і сама тут залишитися, значить з великою часткою ймовірності, це місце припаде до душі і вашому малюкові. Завдяки ДОБРОМУ дитячому садку, діти починають швидше розвиватися, стають самостійнішими та організованими, а головне батьки будуть щасливі від того, що дитина з радістю туди біжить щоранку!
Дитина починає реагувати на походи в дитячий садок, коли розуміє з якими страхами він стикається. І тоді починаються крик, плач, або, навпаки, мовчазний сум, коли дитина покірно йде в садок, але з неймовірною тугою в поведінці та на обличчі. І ті й інші почуття в ньому може викликати основна тривога — втрата матері. У прямому значенні — її фізична відсутність. Дитина сприймає все досить прямолінійно: “Мама мене залишила з чужими людьми, вона мене покинула, розлюбила, і більше не повернеться”. Ці почуття викликають величезну тривогу і справляються з нею діти по-різному: хто з істериками, хто з фіктивною байдужістю. Але треба розуміти, що дитячий садок — це стрес для будь-якої дитини, незалежно від того, як вона реагує на це, спокійно чи емоційно.
Чому так відбувається? У середньому, до 3-х років дитина дуже прив’язана до матері, вона дуже залежить від неї і фізично, і ментально. Вони такий собі «єдиний організм». І коли відбувається процес сепарації (відділення) від матері, він може бути не тривожним. Це період переходу від діадних відносин, де дитина може обмежуватися лише спілкуванням з мамою, у більш соціальні, де вже з’являється і тато, і дитячий садок, та інші діти.
Тому все, що може зробити мама, це бути уважною до своєї дитини, спробувати зрозуміти, чи готова вона відокремитися від неї і «прийняти соціум». Будь-яка дитина унікальна, але в середньому, вік, який найменш травматичний для знайомства з садом, це від 2.5-3-х років, або іншими словами, коли дитина входить у едипальну стадію психосексуального розвитку.
І звичайно, дитині потрібно пояснювати, чому вона тепер ходитиме в дитячий садок, а також, що це ніяк не вплине на любов матері до малюка.
©©©
На початку життя малюк навчається взаємодіяти з тим, що його оточує через контакт із мамою. Вона, власне, є для нього всім світом. Очевидно, що момент, коли світ розширить свої межі, є неминучим. Якщо, звичайно, ми не збираємося вирощувати дитину в повній ізоляції. Новий світ пропонує дитині несподівані відкриття та можливості. Відкриття не завжди будуть приємними, а можливості вимагатимуть зусиль. До цього дійсно потрібно бути готовими. Це — нормальний процес соціалізації. У дитячому садку діти навчаються спілкуватися, висловлювати свої думки словами, озвучувати емоції, контролювати поведінку. Проходячи соціалізацію, вони опановують навички комунікації. Вміння заводити знайомства, вибудовувати стосунки, вести діалог є важливими якостями для сучасної людини.
Дбайливі батьки, займаючись з дитиною, звичайно ж можуть розвивати її інтелектуальні здібності і дитина оволодіє деяким багажем знань. У свою чергу дитячий садок може стати універсальним місцем, де дитина отримає не тільки знання та вміння, а й набуде досвіду.
Досить часто побоювання батьків щодо дитячих дошкільних закладів пов’язані із власним страхом того, що малюк почне «поводитися погано», виявляти примхи. Батькам буває не просто зіткнутися з реакцією інших дорослих на таку поведінку свого малюка. Цілком природно, що у такому разі рівень тривожності у дорослих підвищується. Психоемоційний стан мами знаходить своє відображення у поведінці дитини. Тривожний малюк, як правило, відчуватиме труднощі у спілкуванні, відповідно можуть виникнути складнощі з адаптацією в будь-якому колективі. Батькам варто пам’ятати про це.
Право вибору завжди залишається за батьками. Перш ніж віддати малюка в дитячий садок, зберіть якомога більше інформації про нього. Познайомтеся з вихователем, будьте на заняттях. Познайомте дитину з дорослими, які допомагатимуть вам у вихованні та навчанні малюка. Ваша впевненість і спокій допоможуть дитині, і він із задоволенням відвідуватиме сад.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» - «Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених чи почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.»
Будьте першим, хто залишить відгук