Не ламайте психіку: 3 міфи про повільні діти і чому їх не можна квапити

Повільних дітей часто не сприймають такими, якими вони є. Досить часто «діти-копуші» позбавлені підтримки близьких людей, які їх постійно підганяють.

Джерело: Unsplash

Причини повільності можуть бути різними. Існує повільність, викликана вродженими та спадковими особливостями розвитку нервової системи. І тут діти, зазвичай, повільні у будь-яких видах діяльності – й у іграх, й у побутових ситуаціях, й у ходьбі й промови. Існує і вид повільності, яка проявляється виключно у певних видах діяльності.

У цьому матеріалі називаємо три міфи про повільні діти і розповідаємо, чому їх не можна квапити.

Міф 1. Повільні діти – учні, що відстають

Ця поширена думка – хибна. Насправді повільні діти бувають дуже розумними та обдарованими. Вони можуть рано навчитися читати. Крім того, багато повільних дітей рано виявляють здібності в якійсь одній області — в математиці, природознавстві та інше.

10 речей, які батьки забороняють дітям, а дарма

Міф 2. Повільні діти можуть все робити швидше, але не хочуть

Насправді повільна дитина може і хоче, але не може довільно змінювати темп. Важливо розуміти, що повільність – це характеристика організації центральної нервової системи.

Міф 3. Повільні діти «погано розуміють»

факти. Повільність ніяк не пов’язана з інтелектуальною діяльністю, вірніше з її якістю та ефективністю.

Джерело: Unsplash

Чому не можна квапити повільних дітей?

Таких дітей нерідко називають поганими та нездатними. Але при цьому оцінюються не їхні реальні можливості, а темп роботи. Втім, такі діти зовсім не дурні, а іноді навіть мають визначні інтелектуальні здібності.

Досить поширена ситуація, коли дорослі вважають повільну дитину ледачою, а однолітки з неї сміються. Це призводить до того, що такі діти виростають невпевненими у собі людьми та не можуть реалізувати свій потенціал.

Втім, як стверджують психологи, особливість дитини зовсім не перешкоджає її нормальному розвитку. Вони здатні досягати успіхів у навчанні та займатися творчою діяльністю, але у своєму темпі.

Про межі та батьківські бажання: що ми насправді повинні своїм дітям?

Лише уявіть, що кожен день дитина чує фразу «давай швидше» багато разів – швидше їж, швидше одягайся, швидше думай. Не дивно, що в такій ситуації вони почуваються невпевненими та винними.

Постійне почуття провини позбавляє таких дітей надії на успіх, а також робить їх ще повільнішими. Постійні невдачі і регулярний поспіх створюють ситуацію хронічного стресу, що призводить до плачевних наслідків.

Повільна дитина зможе компенсувати свої невдачі лише в тому випадку, якщо отримає підтримку від батьків і близьких, які прийматимуть її такою, якою вона є і допоможуть подолати складнощі, пов’язані з її особливостями.