Особливі діти: поради психолога як адаптуватися мамам

Очікування малюка – найщасливіший час у житті багатьох мам. І, звичайно ж, чекаючи, кожна вірить, що дитина народиться здоровою. Не лише фізично. Але й психічно.

instagram @nothingdownaboutit

Однак так буває далеко не завжди. Малюк з’являється на світ. І дуже скоро, мама починає помічати, як щось йде не так — дитина розвивається інакше, ніж її однолітки, інакше, ніж пишуть у книгах. Здійснює обстеження. І так, разом із малюком, виникає діагноз. Аутизм, наприклад. Або розумова відсталість. І життя сім’ї поділяється на «До» та «Після». Більшість цього «після» лягає на мамині плечі. Як зберегти своє психічне здоров’я? Чим допомогти своїй дитині? Чи можна жити повнокровним життям, якщо ти мама особливого малюка?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Синдром Дауна. Що потрібно знати

Мама особливої ​​дитини має організувати життя у чотирьох основних напрямках:

Як взаємодіяти з дитиною, чим допомогти і як адаптувати до життя в суспільстві

Психічні порушення досі є для багатьох чимось страшним, навіть ганебним. На людях з діагнозами ставлять «хрест», хоча частина хвороб існують тривалі періоди ремісії (ослаблення), коли людина успішно функціонує, працює, навчається, живе повним життям. Або можлива успішна інтеграція в суспільство, коли хвороба є, вона не відступає, але людина може працювати, виконувати прості дії з догляду за собою. Тому мамі важливо якомога раніше помітити ознаки захворювання та звернутися за допомогою.

Первинна соціалізація будь-якої дитини проходить у сім’ї. Після того, як дитина засвоює основні правила поведінки в соціумі, її виводять у люди. На жаль, дуже часто, у нас неправильно сприймають термін «соціалізація», вважаючи, що це означає формальне перебування дитини на дитячому колективі. Але це не так. «Соціалізувати» дитину, це означає навчити її стримувати неконтрольовану агресію, відносно спокійно поводитися в громадських місцях, дотримуватися правил поведінки, які доступні їй через вік, каже Наталія Науменко, кандидат психологічних наук, дитячий клінічний психолог

instagram @bledans

Взаємини з рідними та близькими

Як не тільки повідомити їм усіх про діагноз, а й вибудувати відносини, щоб не залишитися в ізоляції. Перші труднощі починаються у відносинах «я та чоловік». Для будь-якого батька складно прийняти той факт, що дитина не здорова, вона народилася такою. Особливо для чоловіка. Це місце зустрічі із соромом «у мене народилася хвора дитина, отже, я не якісний самець». І зустріч ця настільки болісна, що не витримавши її, чоловік зникає. А жінка залишається з хворою дитиною та відчуттям того, що її зрадили та покинули. Навіть якщо чоловік знаходить сили залишитися, то виявляється в ситуації, коли дружина повністю поглинена турботою про дитину, забезпечення її потреб та лікування. У ній умирає жінка. І залишається лише функція «я мушу допомогти своїй дитині». Чоловіка вона теж починає сприймати як функцію “зароби грошей і допоможи мені з дитиною”. Адже якщо подружжю вдасться вистояти і зберегти відносини, то й дитині буде легше розвиватися в повній сім’ї. І сім’ї легше вистояти і складності хвороби та неприйняття суспільством.

Окрім чоловіка, у сім’ї ще є бабусі, дідусі, тітки, друзі. Так чи інакше, їм усім доводиться повідомляти про хворобу. І у всіх у них буде якесь відношення та своя реакція на почуте. А мамі доведеться справлятися із цими переживаннями. І так само з тим, що якусь частину стосунків буде втрачено.

pixabay.com

Взаємодія із суспільством

Ні для кого не секрет, що наше суспільство не є толерантним. Воно не приймає тих, хто чимось відрізняється від більшості. Тим більше, що стосується психіатрії. За мірками суспільства краще бути одноногим, ніж психічно хворим. До одноногих більше лояльності. Зіткнувшись пару разів з коментарями на кшталт «ось народила урода» або «краще б аборт зробила, ніж народжувати хворих», мама особливої ​​дитини замикається в собі. Світ звужується до точки «моя хвора дитина». І, у крайньому випадку, мама шукає підтримки серед таких самих мам. А в найгіршому взагалі потрапляє в ізоляцію. І її ноша багаторазово ускладнюється — вона не бачить і не отримує допомоги та підтримки ззовні. А власний ресурс не безкінечний.

Відносини із самою собою

Жінка, яка народила особливе маля. Їй дуже складно, вона звинувачує себе, думає “чому?” і «за що?». А тут ще догляд, лікування, навчання дитини. Думки про те, як він житиме далі, коли її не стане. Все це дуже обтяжує внутрішній настрій мами, вона забуває, що вона жінка, вона теж має потреби, слабкості, інтереси, захоплення. А ще буває агресивність, у якій неможливо зізнатися і собі самій. Злість на дитину. За те, що позбавив її багато і перетворив на доглядальницю.

Пам’ятайте, ви не самотні, батьків дітей із особливостями розвитку запрошуємо 10 грудня до групи «Особлива дитина – особливе щастя«, де обговорюватимуться та опрацьовуватимуться питання, пов’язані з вихованням дитини, вибудовуванням відносин з оточуючими та формування позитивного світовідчуття. Подробиці у групі «Жіноче щастя» на Facebook або за телефоном (066) 246-71-13

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Синдром Дауна це не страшно: семирічна дівчинка з України підкорила США
Зворушлива історія хлопчика з аутизмом та Білосніжки у Діснейленді