Післяпологова депресія: неприємність, але не вирок

Активізація психологічних травм, як не дивно, частіше пов‘язана з двома «нав‘язаними глянцевою реальністю» образами. Перший — щаслива та ідеальна, завжди усміхнена і доглянута мама, у якої дитина ще голівку не тримає, але вже розуміється на квадратних коренях та знає таблицю множення. Другий — світське життя та кар‘єра, тобто стандартний перелік того, що визначає тебе сьогодні як успішну особистість. Іншими словами створює кумира, який не завжди вписується в реальність та й не кожному потрібен.

Реальне ж материнство часто передбачає перепади настрою на гормональному фоні, втому та недосипання поруч із годинним милуванням маленьким носиком та радістю прання маленького одягу. І тут враз стрічка у соціальній мережі нагадує, що десь відбувається якийсь фестиваль, на якому всі твої друзі, а ти саме виплутуєш крихітну долоню з пучка волосся на своїй голові.

Давайте тезово пройдемось по симптомах, що можуть свідчити про серйозне загрузання у депресії, та можуть мати дуже драматичні наслідки, якщо вчасно ними не зайнятись:

• тривалий стан суму та апатія,
• ніхто і ніщо не радує, плаксивий стан не минає тривало, день за днем будь-яка інформація сприймається або яскраво вираженою байдужістю, або виключно сльозами та сумом,
• суїцидальні думки на тлі «всі мене забули», і, як наслідок «якщо мене не стане, ніхто і не помітить».

Варто зазначити, що всі пункти — природній стан жінки, викликаний гормональними змінами, підсилений психологічними травмами, яким варто приділити увагу. Як правило, всі травми родом з дитинства, пов‘язані з нестачею любові/уваги або з відсутності вміння приймати любов та увагу в такому вигляді, в якому їх дають.

Післяпологова депресія, допологова депресія або гормони та психотравми — суміш ще та! І що з нею робити та що варто зрозуміти у цій ситуації? Все по порядку.

1. Усвідомлення та гештальт-підхід до материнства. З власного досвіду можу сказати,що дуже боялась в принципі вагітніти. Готувалась свідомо, обстежувалась і все таке. Всі страхи тоді здебільшого стосувались невідомого: чого очікувати від себе, як зміниться життя, і що з цим робити, як все встигати, як тусуватись ночами, як бути ідеальною мамою.

У той час мені дуже допоміг чотирирічний курс навчання на психотерапевта у гештальт-підході, який я щойно завершила. Нові знання у галузі дитячої психології стали дуже вчасними та точно зробили з мене кращу маму, ніж я могла би бути без цих знань. Нормальну, живу маму, що усвідомлює свої тривоги, і залишає себе на першому місці. Без перекладання на дитину непосильної ноші під умовною назвою «віддам кращі роки життя малюку, і все життя буду чекати подяки».

Головна навичка після навчання — усвідомленість. І щодо своїх страхів, і щодо виховання дітей, щодо суспільних стандартів, очікувань, цінностей та всього решта. Тоді мені сильно все це допомогло увійти в стан прийняття себе та всього, отримати максимальне задоволення від вагітності, народження та спілкування з дитиною. Психологічні курси або повноцінна освіта для будь-якої мами точно не зайві. Це я вам кажу як мама вже трьох дітей.

2. Гормони — штука непідконтрольна. На тлі втоми від постійно перерваного сну всі реакції загострюються. Особливо на фоні неспівпадіння очікування та реальності, коли ти хочеш новий досвід прожити ідеально, але не все йде за твоїм планом. Тобі здається, що весь світ живе у паралельній реальності. Щось десь відбувається, життя вирує, а ти вдома лежиш теплим матрасиком для свого маленького дива. І тобі так важко даються ситуації власного безсилля — коли він плаче, щось його турбує, а ти — погана мама!

Насуваються думки на кшталт “про мене забули”, “я нікому не потрібна”. Привіт, гормони та регресія у дитячий стан образи на світ! Чудовий привід пожаліти себе та наплакатись досхочу. Мені також відомий цей стан, особливо за другою вагітністю. Але через деякий час тобі вже самій буде смішно від своєї реакції і таких думок. Ні, про тебе не забули, ти всім потрібна. Це просто гормони. І ти така не одна.

Не впадай у розпач, допоможи собі думками про те, що будь-які тусовки, справи, робота — все це ще буде і не раз. А зараз — справжня магія. І весь світ нехай зачекає. А не зачекає — ну і Бог з ним. Буде щось інше, буде завжди. Ніщо і ніколи не є єдиним і останнім шансом, особливо, якщо йдеться про якісь події, що відбуваються, поки ти знаходишся у священно-магічному процесі один-на-один з маленьким Всесвітом на руках.

Звісно, в теорії та зі сторони бути розумним значно легше, ніж на практиці, коли зненацька підступає паніка, і здається, що все пропало. Важливо в ці моменти знаходитися в оточенні люблячих, терплячих людей, які розуміють, приймають і стійко зносять твої гормональні припливи в перемішку з панічними атаками і навіть істериками.

3. Опануй себе, за тобою стежать маленькі оченята! Йдеться не про пригнічення справжніх станів та настроїв. А про те, щоб вчасно розпізнати свої почуття та проблеми, і розібратись із ними: усвідомити, прийняти, вирішити. Англійці кажуть: «Не виховуйте дітей — виховуйте себе: ваші діти все одно будуть схожими на вас». Не варто створювати «зовнішню фіктивну картинку» щастя. Діти «зчитають» те, що справжнє. Варто пам‘ятати, що здоров‘я дитини до трьох років — цілком і повністю відображення маминого стану здоров‘я та психологічного настрою. Перелік симптомів та їхнє значення можна знайти у чудових довідниках з психосоматики Луїзи Хей або Ліз Бурбо.

Здоров‘я дитини від трьох до семи років — відображення родинної системи. Від семи — вже самостійно набуті нюанси, на які, безумовно, впливають і стан/настрій мами, і відносини між партнерами, і самовідчуття дитини себе у світі та серед соціуму, і все решта.

4. Вчасно надавай собі допомогу! Якщо депресія затягнулася та вже впливає на біохімію мозку не лише психологічними установками, тоді вже чимдуж прямуй до психіатра і по безпечні антидепресанти. Не потрібно цього стидатись. Значно логічніше стидатись самообману та брехні собі замість того, щоб отримати допомогу та насолоджуватись життям.

Якщо зустрітися зі спеціалістом не виходить, можна допомогти собі самостійно. Завдяки навчанню на психотерапевта, я відкрила свого часу для себе квантову психологію, поняття квантового поля, багатоваріантності реальності та особистого вміння кожного творити свою реальність якщо не змінами подій, то змінами свого ставлення до них.

5. Читайте книги, вони здатні творити дива та змінювати реальність. Пошукайте авторів Ліз Бурбо, Джо Диспензу, Вадима Зеланда, Ніла Доналда Уолша. Це все люди, що дуже дохідливо та легко пояснюють, чому ми живемо так чи інакше. Їх твори допомагають взяти відповідальність за своє життя і навчитись його свідомо створювати.

Отже, головна думка всієї літератури у тому, що мозок не відрізняє фантазії від реальності, відтак на чому фокусується наша увага — на тому фокусується більшість нашої життєвої енергії. А далі, за законом електромагнітного поля, у життя притягуються люди та події відповідних вібрацій та заряду. Іншими словами, інколи потрібно буквально примусити себе мислити позитивно, мріяти про хороше, проговорювати собі знову і знову те, чого бажаєте.

Американські індіанці мають таку притчу. “В кожному з нас є хороший і поганий вовк. І знаєте, який виграє битву? Той, якого ми годуємо”. Тож годуйте того внутрішнього вовка, вкладайте енергію у той варіант дійсності/думки/мрії/образи, який має перемогти.

Далі задіюйте більш прості методи, щоб «заякорити» цей позитивний стан: скуштуйте щось смачненьке, перегляньте улюблений фільм, послухайте приємну музику, що надихає, даруйте-отримуйте квіти, подарунки, прийміть теплий душ тощо. Бережіть себе! Дозволяйте собі вчасно просити та приймати допомогу. І хай буде щастя вам та вашим дітям!