Соціальний розвиток дитини через ігри

Людина живе у соціумі. І маленька дитина тут не є винятком. Як навчити малюка дотримуватися загальновизнаних поведінкових норм і правил спілкування з іншими людьми? Тільки у грі!

Багаторічні спостереження за трирічними дітьми показують: деякі з них здатні самостійно налагодити та підтримати контакт із однолітками чи дорослими. Усьому цьому малюків належить навчити.

Університети спілкування

Головними вашими помічниками у цій справі стануть сюжетно-рольові ігри. За який би сюжет ви не взялися, все треба повести так, щоб дитина підтримувала гру, розуміла ваші дії, відгукувалася на ваші бажання та прохання.

Краще зрозуміти почуття іншої людини допоможе будь-яка життєва ситуація: похід у магазин, прийом у лікаря, сімейний обід, укладання спати тощо.

Гра „Гість”. Хоча персонажі в ній – іграшки, стосунки цілком людські! Ось Віні-Пух (ведмежа) йде в гості до Кролика. Дорослий – Віні-Пух, дитина – Кролик. На столі – ширма-будиночок. Малюк ховає свою іграшку за ширму. Вибудовується ситуація зустрічі:
Віні-Пух: „Тук-тук-тук! Кролик, це я, Віні-Пух! Чому ти не відчиняєш? Мабуть, Кролик спить… Або кудись пішов… Треба його пошукати! Ні ніде! Він все ж таки вдома, але не хоче відкривати. Кролик, відкрий, будь ласка, мені холодно! Я замерзну і хворітиму!”

Дитина пропонує свої варіанти реплік. Він може сказати: „Я сплю!” або „Мені треба одягнутися!”, „Не можу відчинити двері: ключ втратив!” Дорослий спонукає дитину прийняти гостя. Він вигадує різні ситуації: „Ой! Сюди підходить вовк! Він може мене з’їсти! Відкрий швидше! або „Я впав у калюжу! У мене вся шубка намокла! Я тону!”, „Мені терміново потрібна твоя допомога: я поранився” тощо. Дитина підхоплює ситуацію і починає вибудовувати свою сюжетну лінію, вигадує свої запитання та відповіді, дедалі більше втягується у діалог.

Завдання дорослого – створити у дитини орієнтацію на партнера та включити його у процес взаємодії.

• Малюк із низьким рівнем такої орієнтації практично не вступає в ігрову взаємодію, не подає реплік. Проте постарайтеся викликати в нього якщо не голосову реакцію, то хоч якісь дії. Для цього треба весь час словесно спонукати дитину їх зробити.
• При середньому рівні орієнтації на партнера дитина входить у гру після тривалої паузи. Крихітка повільно підхоплює діалог, він трохи скований, не виявляє ініціативи. Допоможіть малюкові наведеними питаннями та словами.
• За високого рівня партнерської орієнтації дитина моментально входить у діалог. Його відповіді емоційні. Малюк може вигадати новий поворот подій, взяти на себе роль режисера, він вигадуватиме репліки, підказуватиме дорослому, що краще відповісти.

Влаштовуючи такі ігри, ви побачите, що малюк все тісніше взаємодіє з вами, покращується його промова, удосконалюється його здатність вести діалог. Дитина піднімається більш високий рівень емоційного і мовного розвитку.

перевтілення

Не менш важливими для розвитку партнерських відносин гри-драматизації. Вони викликають у дитини живий відгук, розкріпачують малюка внутрішньо. На початковому етапі, поки дитина мала і в її арсеналі не так багато слів, вона показує свого героя за допомогою звуконаслідувань і рухів. Малюк гарчить і ходить, як ведмідь; дзижчить і „літає”, як жук; стрибає і квакає, як жабеня. Візьміть сюжет будь-якої казки за участю цих тварин („Хто сказав „Мяу!”?”, „Бичок смоляний бочок”, „Три порося”), і по ходу вистави дитина подаватиме відповідні репліки, виконуватиме етюди з пантомімою. А вам доведеться режисувати сюжет. Вжитися в образ дитині допоможуть маски чи костюми персонажів.

Щоб малюк знав приблизний перебіг подій у спектаклі, спочатку прочитайте казку. Малюк з низьким рівнем партнерської орієнтації зможе під час вистави лише повторити за вами рухи, звуконаслідування та слова.

І сюжетно-рольова гра, і гра-драматизація повинні сіяти розумне, добре, вічне. Вони покликані торкнутися сфери переживань малюка, допомогти йому налагодити взаємини з однолітками та дорослими, встановити з ними емоційно-особистісний контакт. Але все ж таки не забувайте, що це весела гра!