Як навчити дитину дружити?

Погодьтеся, дитячий майданчик — це маленька держава, де є свої принци та принцеси, архітектори, кулінари та жваві солдатики… Як їм ужитися один з одним?

Мирне співіснування такого міні- „мегаполісу” залежить… від мам та тат непосид. Те, як батьки зможуть організувати ігровий простір і взаємодію дітей один з одним, і визначить, наскільки комфортним для всіх буде спільне проведення часу. Прості правила поведінки в пісочниці дозволять і вам, і малюкові повернутися з прогулянки у гарному настрої.

Все навколо спільне

Не варто брати із собою на майданчик дорогі іграшки. Адже всіх малюків набагато більше цікавлять іграшки інших діток, аніж ті, з якими вони приходять на дитячий майданчик. Тому дитина обов’язково тягтиметься до чужого совочка, навіть якщо в цей момент у його ручці буде затиснута майже така сама. Зверніть увагу, що всі іграшки, розкидані по пісочниці на час гри, стають загальними. Але рівно до того моменту, поки господар чи господарка іграшок не зберуться додому і не збиратимуть своїх „скарбу”. І тоді настає, так би мовити, момент істини. Один малюк ридає у пошуках відерця, інший карапуз розшукує машинку, третій – совочки. Як бути? Вдома підпишіть свої іграшки, так ви не переплутаєте їх з чужими і легко знайдете у спільній різнокольоровій купі.

Завдання дорослих

Конфлікти на дитячому майданчику – явище нормальне і навіть необхідне. Завдання дорослих — допомогти правильно вийти із делікатної ситуації.

• З карапузами до трьох років необхідно завжди бути поруч. Батьки повинні навчити малюків, як попросити іграшку, що сподобалася, або відстояти свою. На вашому прикладі він навчиться ввічливості, дипломатії та вміння добиватися свого без застосування сили.
  Якщо ж надати дитині цього віку самостійно вирішувати проблеми, то єдине, що вона зрозуміє з вашого уроку, що хто сильніший, той і правий. Адже без вашої допомоги і підтримки у нього запросто відбиратимуть іграшки старші й моторніші діти, а він у свою чергу почне роздавати удари совочком направо і наліво більш маленьким і слабким.
• Дітям старше трьох років варто надати більше свободи, але упускати їх з уваги не можна. Саме з трьох років у дітей починає бурхливо йти процес соціалізації. Дитина вчиться розуміти та дотримуватися певних правил поведінки, прийнятих у суспільстві, взаємодіяти з іншими людьми і, звичайно, самостійно знаходити вихід із складних ситуацій. Якщо ви бачите, що між дітьми виник конфлікт, спочатку слід дати їм можливість спробувати вирішити його самостійно.
  Якщо мирно вийти із ситуації дітям не вдалося і невелика суперечка перетік у сльози або в бійку, заспокойте малюків, вислухайте розповідь обох сторін про те, що сталося, і спробуйте запропонувати компромісне вирішення проблеми, яке влаштувало б усіх.
• Не варто робити зауваження чужим дітям, особливо у присутності їхніх мам. Можливо, інша мама схвалює дії своєї дитини та засуджує ваші, вважаючи їх неправильними.
  Але все ж таки трапляються випадки, коли зауваження чужим дітям робити не тільки можна, а й потрібно. Це відноситься до тих ситуацій, коли дитина здійснює вчинки, які можуть нашкодити іншим дітям або йому самому, а його мами немає поблизу або вона зайнята якимись своїми справами і не звертає уваги на чадо. Якщо ви бачите, що малюк кидає каміння в інших дітей, висить на гойдалках вниз головою або б’є більш слабку дитину, то варто в максимально спокійній, ввічливій та доброзичливій формі пояснити маленькому завзяттю, що він чинить погано, і обов’язково роз’яснити чому.

Почуття власності

• Дитина не віддає своєї іграшки
  Не варто називати карапуза жадібною, якщо він не хоче віддавати комусь свої скарби. Дозвольте малюкові самому розпоряджатися своєю власністю так, як він вважає за потрібне. Якщо малюк не хоче віддавати свою іграшку, не наполягайте і, тим більше, не змушуйте його це робити. Звичайно, за умови, що це його іграшка, а не випадково підібрана серед багатьох інших, що лежать у пісочниці, або відібрана у іншої дитини. Можливо, саме ця іграшка йому особливо дорога і поділ з нею для малюка схожий на розлучення з власною рукою або ногою.
  Якими б не були причини, іграшка належить дитині, і тільки вона сама має право вирішити, давати її комусь чи ні. Тільки так у малюка сформується нормальне почуття власності, необхідне життя в сучасному світі. Якщо ж ви постійно наполягатимете на тому, щоб малюк роздавав свої іграшки всім і кожному, то згодом ризикуєте виростити дорослого, який не вміє нікому відмовляти і тому вічно страждає.
• Малюк ні в яку не віддає чужу іграшку
  Така ситуація теж не рідкість: буває, що малюкові так сподобається чужа машинка або лялька, що він нізащо не хоче з нею розлучатися. Залежно від віку дитини на цій ситуації варто діяти по-різному.
  Якщо карапузу менше трьох років, він ще не розуміє, що таке „чуже”. Тому намагатися пояснити йому, що іграшку треба віддати істинному власнику, закликаючи до його почуття совісті, безглуздо. Відбирати силою вподобану річ, ігноруючи протести малюка, і повертати її господареві — теж не вихід. Гучного плачу скривдженого чада в цьому випадку не уникнути.
  Тому, якщо вам потрібно щось забрати у дитини, спробуйте з ним делікатно домовитися: наприклад, запропонуйте йому помінятися на іншу іграшку, красиву квіточку… Постарайтеся якось відволікти карапуза, знайти щось, що зацікавить вашого малюка і змусить забути про чужій іграшці.
  Якщо ж ваш син чи дочка старше трьох років, то варто спокійно пояснити йому чи їй, що іграшка чужа і з нею доведеться розлучитися. А щоб не було так прикро, запропонуйте разом зайнятися чимось дуже цікавим. Малюк напевно погодиться покататися з гірки, на гойдалці, пограти в м’ячик, подивитися на сусідську кішку з кошенятами.

Як бачите, правила прості. Якщо їх дотримуватися, прогулянки малюка на дитячому майданчику будуть не лише цікавими та веселими, а й максимально комфортними та безпечними. А банальна метушня в пісочниці виявиться корисною „школою життя” для юного дослідника.