Папин блог. Вторая неделя

А вот и продолжение блога Александра — папы мальчика-воробушка.

Горобчик, вітаю з іменем. Мама твоя думає, шо воно в честь Марко Поло, бо ти багато з нами подорожував нелегалом, поки сидів в животі, але я ж то знаю… просто ше не визначився Марко ван Бастен чи Марко Матерацці. Думаю, шо ми зупинимося на Матерацці, потім розповім чому. Тільки нагадай.

Про бюрократію. З іменем у тебе з’явилося і свідоцтво про народження. Тільки тепер ти людина (за версією нашої держави).

З цікавого, у тебе з’явилася своя колискова на 4 рядки, що закінчуються словами «хлопчик», «горобчик», «колисати», «спати», але вчора заснув ти під «Горіла сосна, палала» в моєму виконанні, а мама в цей час їла бульйон. І це в 12 ночі. Але то нічого, ти ще не бачив як ми миємося.

Про прогулянку. Цього тижня вперше гуляли з коляскою. Тебе теж вирішили взяти. Пуста коляска дивно виглядала. Так от, хочеш вічний двигун, який би рухав твою колісницю – винайди його. Ми не тягнемо – читай вище про бульйон і миття.

Про дозвілля. Тестували з тобою схему «Ти спиш у мене на грудях, а я граюся на PS3 або дивлюся футбол». Результат позитивний, поки ти не починаєш крутитися і колоти свою потилицю чи щоку об мою щетину. Треба купити тобі маленький хокейний шолом, бо бритися я не буду. Вибач, в нас мужиків є принципи.

Про поведінку. Днями ти на мне так люто зиркнув своїми оченятами, як ніколи до цього, а потім зі всього маху засадив собі кулаком в око і розкричався. Не знаю, що ти хотів цим показати, але не роби так більше, і я зроблю для тебе все, тільки не дивися на мене так як тоді.

Про родину. Мало місце перше непорозуміння в родині навколо твоєї горобиної персони. Ти звикнеш, бо діватися тобі нікуди. На тебе чекають двоюрідні два брати і сестра, дві баби і один дідо, а ше дві тітки. І двоюрідні тьоті, дяді… Короче, нас багато, звикай. І користуйся тим, шо найменший в сім’ї зараз.

А ще, у мене нова робота і бачу я тебе зараз зовсім мало. Тішу себе тим, шо ти весь час кричиш, мало спиш і страждає від цього переважно мама. Але кому я брешу? Мені подобається як ти кричиш. Але поки так… кричиш для мене тепер тільки вечорами після 9, стараєшся. Дякую, я це ціную.

P. S. До чемпіонату світу в Бразилії залишився тиждень. Можу уявити твої почуття, ти ж собі місця не знаходиш, хвилюєшся, нічим іншим твої затяжні верески і завивання пояснити не можу.