У якому віці дитина найбільш уразлива: погляд психолога

Людей, які не винесли з дитинства жодних психологічних травм, не існує. Як би ми не намагалися виховувати дітей «як книжка пише», їхній травматичний досвід неминучий, адже це невід’ємна частина розвитку. Але, виявляється, є особливий ризикований вік, коли діти більш вразливі.

Покоління наших батьків зовсім не морочилося пошуком способів менш травматичного виховання. Ми морочимось, але нам це не особливо допомагає. Так у чому тоді причина того, що діти, незважаючи на старання батьків, все одно отримують психологічні травми, через які розвиваються неврози у дорослому, вже свідомому віці?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Психологічні травми, які завдають батьки дочкам

Відомий дитячий психолог Людмила Петрановська стверджує, що до 4 років стресові епізоди забуваються, у гіршому випадку просто залишаються неприємні спогади, але не як фактори, що травмують. А ось вік із 4 до 6 років психолог називає «ніжним» віком.

У чому особливості «ніжного» віку

Після 4 років природну інстинктивну прихильність дитини до батьків поступово починає замінювати свідома прихильність. Це з розвитком соціальних навичок, дитина відкриває собі новий світ людських відносин і почуттів.

Саме в цей період батьки насолоджуються відносним «штилем» після кризи трьох років, дитина знову мила і врівноважена, дарує власноруч зроблені листівки та подаруночки, намагається всіляко допомогти та догодити обожнюваним батькам. До речі, у цьому віці для будь-якої дитини будь-які батьки – обожнювані.

Якщо раніше дитина сприймала інших дітей лише як партнерів для гри, то починаючи з 4 років, у неї вже з’являються справжні друзі, вона вчиться будувати стосунки.

Типовий п’ятирічка виглядає так:

«Підводне каміння» віку

Здавалося б, які складнощі можуть бути із дошкільнятами? Виявляється, надмірна прихильність, довірливість та відкритість дітей у цьому віці роблять їх найбільш уразливими. Петрановська пише: «Власне, всі класичні праці з психотерапії написані на прикладах неврозів, які взяли початок у подіях цих років».

Одне колке зауваження у присутності друзів, одне несправедливе покарання у кутку, одна фраза «ти поганий хлопчик» – і ось уже 40-річний чоловік плаче у кабінеті психотерапевта, не в змозі впоратися з дитячою травмою. І це не перебільшення, адже це нам з нашої дорослої позиції ситуація здається дрібницею, на інші епізоди ми й зовсім не звертаємо увагу. Але ту глибину почуттів, яку переживає дитина «ніжного віку», не варто недооцінювати, краще все ж таки максимально уважно ставитися до емоційних потреб дошкільника.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Емоційний розвиток дитини: ростимо щасливого малюка
Як перестати кричати на дитину