Українські біатлоністки Юлія Джима та Валентина Семеренко в ексклюзивному інтерв’ю для Moirebenok.ua

Українські біатлоністки Юлія Джима та Валентина Семеренко розповіли, яку роль у їхній кар’єрі та долі відіграла мама. Інтерв’ю відбулося в рамках презентації програми “Дякую мамо”, компанії P&G 29 жовтня 2013 – рівно за 100 днів до початку Олімпійських ігор -2014 в Сочі.

Моя Дитина (далі – МР): Дитячі роки асоціюються у більшості з нас із найріднішими людьми. Насамперед, з мамою! А що означає вам слово «Мама»?

Валентина Семеренко (далі – В.С.):  Як ви самі вже сказали, мама – це найрідніша людина. І цим все сказано, це людина, яка завжди тебе підтримає, яка завжди переживає, якщо в тебе щось не виходить і щиро радіє, коли ти досягаєш успіхів.

Юлія Джима (далі – Ю.Д.): Насамперед, з мамою! А що означає вам слово «Мама»? Мама – це найперша, найближча, найрідніша людина. У мене в уявленні немає такого, як це жити без слова “мама”.

МР:  Розкажіть про свій найяскравіший спогад із дитинства?

В.С.: У мене було чудове дитинство, складно і неправильно виділяти якийсь один спогад. Кожен похід на тренування – це була найяскравіша подія (посміхається, — прим. ред.).

Ю.Д.:  Вічна радість, біганина – зараз ти вже концентрованіший, більш банальний, ваговий, а в дитинстві було безтурботне життя. А життя без турбот – це для мене радість: купа вільного часу, погуляти, пострибати, азарт дитинства (посміхається). Напевно, я і зараз не до кінця вийшла ще з дитинства.

МР: Ви були слухняною дитиною чи любили побешкетувати?

В.С.: Дуже любили пустувати. Нас і лаяли, і карали, і пояснювали. Але ми були дуже активними і, якщо десь траплялася шкода, там неодмінно були ми з сестрою (посміхається прим.ред.).

Ю.Д.:  Мені здається, я була дуже слухняною дитиною, але були моменти, коли мені хотілося зробити всупереч, тому й отримувала часто. Тому я, начебто, була і спокійною пильною дитиною, але якщо брати в плані ігор – я була більше як хлопчик безшабашний: бігала по дахах, ганяла велосипедом.

МР: Як ви зазвичай проводили час у сім’ї, чим займалися на дозвіллі?

В.С.: Мама і наша старша сестра дуже люблять в’язати, і ми в’язали разом з ними. Сідали вечорами перед телевізором, в’язали, спілкувалися. Сьогодні мені теж подобається в’язати, тільки не так часто це вдається робити.

Ю.Д.: Як і всі діти, я любила поспати. Мама мене будила з 3-го чи 5-го разу, я підскакувала і мама мені говорила: «Іди поїж», – а я вже не встигала і йшла до школи. У школі приблизно проводила час, приходила додому, їла, робила уроки та йшла погуляти. Потім, правда, на останнє мало часу, тому що я займалася малюванням. У мене було 2 столи: на кухонному я займалася уроками, а письмовий стіл (який був для уроків) – завжди був зайнятий фарбами, розкладеними ватманами і пензликами. І у вільну хвилинку я любила малювати.

МР: Мама підтримувала ваше бажання піти у спорт?

В.С.: Підтримувала, але бажання піти у спорт було спочатку наше із сестрою. Інтерес мами до спорту виник уже тоді, коли ми почали активно займатися, виступати на змаганнях. Вона дивиться на наші виступи, потім влаштовує «допит»: «А як? А чому? А поясни, чому ти це зробила/не зробила?

Ю.Д.: Так, вона була навіть ініціатором. Я часто була з фарбами і моїй мамі хотілося, щоб дитина росла здоровою і фізично, і морально. Через це вона завжди казала, щоб я йшла погуляти, побігати, сходила з нею кудись разом. А я відповідала: Ти йди, мам, а я помалюю. Зараз я розумію, що це було заради мене, а не заради неї. Але так вийшло, що я перепустив це і потім мене насильно віддали в спорт. Кожне тренування – рух ногами. І зараз уже я треную маму (посміхається – прим.ред.). Але все одно вранці мама мені нагадує, що у мене тренування. І коли парирую: «Мамо, я знаю. Але чи можна мені хоч у Києві відпочити? Я не можу, я цілий рік тренуюсь», а мама відповідає: «Юля, не можна! З форми виходити не можна!». Тоді я кличу її піти на тренування разом. А мама у відповідь починає відмовлятися, що у неї робота, а я все одно кличу її на годинку. І якщо мама йде, то й я йду.

МР: Зараз, у дорослому житті, ви часто прислухаєтеся до маминих порад?

В.С.: Прислухаюся, звичайно, мама поганого не забажає. Просто іноді порад багато, а ти сама чудово розумієш, що тобі потрібно це зробити і без порад. У таких випадках, я даю мамі пораду, мені нічого не радити з цього питання. Але, звичайно, в більшості випадків, до порад мами я прислухаюся.

Ю.Д.: Звичайно, завжди прислухаюся, але намагаюся показати свою самостійність, що я знаю. Але десь на рівні підсвідомості порада мами у мене відкладається, і я розумію її правоту.

МР: Поділіться найважливішою порадою, яку вам дала мама?

В.С.: Перед тим, як щось зробити, подумайте про батьків, щоб потім не було соромно та прикро.

Ю.Д.:  Мама мені постійно каже, що не можна ні з якого приводу засмучуватися, тому що життя одне і все одно потрібно нею насолоджуватися і шукати позитивне. Адже ситуації бувають різні: дуже негативні, менш негативні, нейтральні, позитивні, дуже позитивні. Я намагаюся знаходити щось позитивне в будь-якій ситуації, навіть найгіршій.

МР: За що хотілося б подякувати своїй мамі?

В.С.: За те, що виховала нас добрими дівчатками, за те, що всю душу віддала нам, показала нам, як жити, що дарує нам своє кохання і завжди підтримує нас. Дякувати мамам дуже важливо. Іноді ми сприймаємо їхню любов і турботу як належне. І я вдячна компанії Procter&Gamble, яка не перший рік проводить програму «Дякую, мамо!» за те, що вони нагадують нам, яку важливу роль відіграє мама в нашому житті і в наших успіхах. Тож, дякую тобі, мамо, за все те добре, що ти зробила і продовжуєш робити для мене!

Ю.Д.: За те, що вона завжди поруч, завжди допомагає, завжди любить, а також за тепло, ласку та що вона в мене є!