Психолог Анастасія Рубцова: Про зону комфорту

Психотерапевт і психолог із багаторічною практикою Анастасія Рубцова у своїй статті розмірковує про таку розхожу останнім часом фразу як «вихід із зони комфорту». За допомогою цього рецепту знайомі радять один одному налагодити стосунки в сім’ї, знайти порозуміння з дітьми, здійснити власні дитячі мрії. комфорту» і чи потрібно кудись із неї виходити?
Ми публікуємо у повному обсязі статтю експерта, яка відповідає на це запитання.

Усі навколо мене хочуть вийти із зони комфорту. Не лише клієнти. Рідні, друзі, знайомі. Пристойні на вигляд знайомі!
Бліді, хронічно недосипаючі люди примовляють: «Треба просто вийти із зони комфорту та погнати себе у спортзал». Люди з панічними атаками кажуть: «Треба вийти із зони комфорту та перестати вже себе шкодувати». Люди, які живуть болісне, дуже несолодке життя, кажуть: «Вийти б уже із зони комфорту і перестати жерти солодке». Це ще не найгірший розклад. Деякі просто кажуть «перестати жерти». Бачать кардинальне вирішення проблеми.
У мене від таких слів починає тривожно сіпатися око.
Я зараз поясню.
Щоб вийти із зони комфорту, треба спочатку в ній опинитися.
Що таке “зона комфорту”? Це таке місце, де тепло, затишно, вільно, смачно, радісно та безпечно. Де тебе люблять та поважають. Де дбають про тебе (і ти теж дбаєш, не без того, але не в односторонньому порядку). У багатьох із нас такої зони просто немає. Ну от немає зони, де дбають про нас. У кращому випадку є зона, щоб відлежатись або пропашитися. Це краще ніж нічого, але не зовсім те. Це як алкоголь від морозу – в принципі, допомагає, але недовго і гірше, ніж пуховик.

Legion-Media

Опинившись у зоні комфорту (мені не подобається слово «зона», у нього є табірний присмак, але нехай), треба там трохи побути. Відпочити душею. І лише потім – виходити. Це відчуття ні з чим не сплутаєш – коли сил на все вистачає, і ти готовий, мабуть, ще чогось повчитися… прокинутися вранці раніше і збігати на йогу… подумати про робочий проект, який півроку висить у планах…

І тут дуже важливо, що імпульс щось зробити – він іде зсередини та обганяє думку. Спочатку починаєш робити – потім уже думаєш. Не завжди з піснею, іноді це болісна радість подолання, і на біса чорт, думаєш, я поліз за бублик цього пилососа – але точно не з останніх сил. Поліз, бо було цікаво.
Люди, які говорять про «вийти із зони комфорту», ​​зазвичай не мають на увазі жодного інтересу. Якщо перевести цю конструкцію простою людською мовою, вони мають на увазі приблизно таке: мені вже зараз якось фігово, але, якщо я помучу себе сильніше, може, мені стане краще?
Ну не знаю. Якщо людину, хвору на грип, ще відшмагати на стайні, може, вона й одужає потім. Але навряд чи це від порки.
Часто це звучить як самозвинувачення: «Та мені просто ліньки, я просто не хочу вийти із зони комфорту».

Фото: Fotolia

І у цієї ходульної конструкції або присмак болісного сорому («я недостатньо хороший, я не дотягую до норми, хоч трісну»), або провини («я недостатньо намагаюся, я не молодець, не молодець, мене ніхто не любитиме, коли я не молодець»). А сором і вина – такі штуки, як реп’ях, які завжди знайдуть, до чого причепитися, яких би реальних успіхів ви не досягли. Навіть якщо ви остаточно перестанете шкодувати і взагалі перестанете жерти (хоча це не успіх).
Але в безжалісному вакуумі та на межі сил жодна нормальна людина довго не протягне.
Далі шляхів плюс-мінус три: відповзти назад у «зону комфорту», ​​впасти в клінічну депресію (коли не поганий настрій, а діагноз) або важку психосоматику.
Вам який варіант найбільше подобається? Мені перший.
Тим більше, на подвір’ї лихоліття. Інформаційний пресинг. Фінансова криза. Зима. Листопад. Сонця немає. І якщо раптом ви знаєте, як дістатися зони комфорту, пропоную залишатися в ній до весни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

6 причин, чому мами так втомлюються

7 кроків, щоб знайти справу своєї мрії