Як за допомогою спорту подолати дитячу тривожність. Думка експерта

У роботі з тривожністю (з дітьми та підлітками різного віку) я багато уваги приділяю активним заняттям та пошуку разом з батьками відповідного виду спорту.

Я з дитинства у спорті: спортивна гімнастика, плавання, біг. І пам’ятаю сльози та біль. Вони не потрібні, якщо дитина не прагне серйозного спорту. І своїм дітям такого не хочу. Але завжди є місце особистим досягненням дитини і що важливо — участь підтримуючого тренера.

Коли в кабінеті ми розуміємо, де відчувається тривожність, діти відповідають “у животі”, “у голові”, “у грудях”, “у ногах”. Тривога відчувається як щось велике, незрозуміле і воно невідомо, звідки береться. І головне — не зрозуміло, як упоратися з цим. Звичайні сценарії: направити цю енергію тривоги (адже це дуже «заряджене» почуття) на себе — і тут виникає аутоагресія. Або на інших – безліч запитів про агресію у класі.

Джерело: instagram @makarova.anastasia

Щоб впоратися з чимось, дитині треба навчитися справлятися, отримати цей новий досвід, навичку, новий інструмент в особистому арсеналі. Буквально, відчути, як це бути тим, хто справляється зі складним.

Тому – спорт. Будь-який. Що завгодно. Головне, щоби подобалося і було в кайф. Буває, що в школі вчитель наголошує на конкуренції між учнями, вносячи змагальний елемент.

Р “етскР° СЏ гиперР° ктивностС: ее РІРёРґС‹, ЁимптомС, симптомС

Це може впливати на самооцінку дитини, на можливість нормально і безпечно дружити, на те, що тривожність від цього, звісно, ​​нікуди не подіється. Тоді найкраще розглянути спорт без елемента суперництва. Такий, щоб у ньому були хай невеликі, але систематичні, відчутні особисті здобутки. Вони будуть помітні, вони будуть чесними, справжніми і дитина зможе привласнити їх собі та спиратися на них.