Пологи в 1 пологовому будинку Києва: про збереження та домовленості з лікарем

Розповідь про пологи в 1 пологовому будинку: про збереження та домовленості з лікарем — особистий досвід редактора moirebenok.ua.

Джерело: instagram@polina_birch

Про збереження в 1 пологовому будинку

Що таке пологовий будинок і яка там атмосфера, я дізналася ще до встановленої дати пологів. За свої дев’ять місяців я лежала двічі на збереженні, оскільки у мене виявили низьке розташування плаценти і двічі мене забирали “по швидкій”.

Завдяки, якщо можна так сказати, своєму діагнозу я познайомилася з роботою та внутрішньою атмосферою 1 пологового будинку у Києві. Я вже була готова до допологових палат з совдепівським ремонтом та непрацюючими розетками (коли я виписувалася, там уже зробили ремонт), до молодих медсестр, які невміло ставили катетери (мені попалася одна така) і до постійного очікування, що хтось із шести дівчаток у палаті почне народжувати.

Джерело: instagram@polina_birch

Загалом процес збереження полягав у тому, що потрібно дотримуватися постільного режиму протягом п’яти-семи днів, залежно від складності діагнозу, і лежати один раз на день під крапельницею (у мене це займало приблизно три години).

Мої пологи

Оскільки я мав нюанси під час вагітності, ми з чоловіком вирішили убезпечити себе і домовитися з лікарем, який вестиме мої пологи. Суму називати не буду, тому що народжувала рік тому, і прайс міг змінитися. До ПДР, а вона в мене була 29 червня, мій лікар постійно мене консультувала, супроводжувала на УЗД та просто морально підтримувала.

29 червня вже минуло, а я так і не народила, і навіть натяків на це не було. Ми вирішили лягти в пологовий будинок завчасно, щоб у разі чого бути готовими. До речі, дивом плацента піднялася до потрібного рівня, і мені дозволили народжувати самостійно.

Наступного дня після того, як мене оформили, покликали на огляд до заступника головного лікаря. Він виніс вердикт: “Якщо через день не почнуться пологи – викликатимемо їх”.

Після огляду у мене відійшла пробка, і я була морально готова до того, що скоро все станеться. З 18:00 почав потягувати живіт, але не суттєво, а о дванадцятій ночі сутички стали більш відчутними та з чітким інтервалом у 15 хвилин. Завдяки лічильнику сутичок я зрозуміла, що це не навчальні, а справжні сутички, спокійно пішла до чергової медсестри та повідомила про своє спостереження. Через 10 хвилин я вже з упакованими речами їхала на п’ятий поверх у пологовий зал.

Джерело: особистий архів автора

Там мила жінка допомогла мені застелити ліжко, розкластися та чекати на чоловіка. До мене одразу ж прийшла черговий акушер, поставила мені апарат КМТ та спостерігала за моїм станом. Після цього з’явилася і мій лікар.

Через якийсь час мені прокололи міхур (нічого страшного і болючого в цьому не було) і сутички почалися все сильніше. Чоловік весь час був поруч і його присутність дуже допомагала. Ми спеціально ходили на курси для батьків, де нам розповідали, як можна допомогти породіллі, але мене на той момент усе дратувало і єдине, що я хотіла, — щоб мене ніхто не чіпав. 

5 плюсів спільного перебування мами та дитини у пологовому будинку

У малюка було обвите, тому лікар постійно була поруч і дивилася на показники КМТ. Коли сутички стали тривати по хвилині з інтервалом у півхвилини, а то й менше, мене пересадили на акушерське крісло. Чоловік стояв за правим плечем, і давав мені пити, оскільки в період зусиль у мене було сильне зневоднення.

Мені сподобалася строгість акушерки, яка своїм настроєм давала зрозуміти, що розслаблятися ще рано і треба допомогти дитині з’явитися на світ. П’ять зусиль, і ми це зробили. Поки син лежав у мене на грудях, лікарі зашивали розриви. У цей момент я не відчувала жодного болю, лише щастя та умиротворення.

Що дізнатися насамперед, обираючи пологовий будинок?

Про 1 пологовий будинок

Як я вже писала, допологові палати були взагалі без ремонту з класичною рожевою фарбою та побілкою. Але коли я лежала на збереженні, то активно робили ремонт. 

Рідзал у нас був індивідуальний, бо ми за нього заплатили. Охайний, у світло-коричневих тонах, з наявністю санвузла та душа. Тут стояло ліжко з рукояткою, акушерське крісло, бокс для малюка та фітбол. Мінус був у тому, що нас не могли довго заселити в післяпологову палату, бо в цей період було багато породіль з інших пологових будинків (частина київських пологових будинків була закрита на мийку в цей період) і не встигали прибирати палати.

Джерело: особистий архів автора

Індивідуальні післяпологові палати оплачуються окремо (рік тому ціна була 500 грн. на добу). Відмінний ремонт, євровікна, ліжко та диван (зі мною жив чоловік це весь час) та свіжі меблі. Сніданок, обід та вечеря приносять у палату (їжа нормальна — їсти можна), постійно приходили лікарі різної спеціалізації: гінекологи дивилися груди та живіт, неонатолог оглядав малюка та показував, як правильно прикладати. 

На подив, персонал був дуже ввічливим і приємним, ніхто не хамив, не підвищував голосу і не закочував очі від невдоволення. Все цивільне та задовільно.

Висновки

• Краще домовлятися з лікарем відразу, для спокою та впевненості, що він займається тільки тобою, а не ще 25-ма породіллями.
• Персонал набагато приємніший, ніж в інших медичних закладах.
• Не варто кричати під час пологів – це втрата енергії, яка ще знадобиться.
• Масаж спини, дихальні вправи та інші прийоми під час сутичок не допомагають принаймні мені.
• Не треба соромитися, питати у персоналу по кілька разів, що робити з малюком, як прикладати до грудей тощо. – Вони люб’язно розкажуть і покажуть. 
• Корисно полежати у спільній допологовій палаті — можна почути безліч історій та порад.

Народжувати не так вже й боляче, як це здається. Головне, налаштуватися на потрібну хвилю!