Тривожність не завадить мені стати мамою: історія однієї хвороби

Тривога – нормальна реакція психіки на небезпечні ситуації. А якщо людина відчуває тривогу постійно? Яке воно, життя в стані тривожності?

Джерело: Freepik

Клер Істхам, письменник, блогер та учасниця численних телешоу, веде чудовий блог про психічне здоров’я «Ми всі тут божевільні». У ньому вона пише про те, як сама справляється із соціальною тривожністю та панічними атаками. Пише Клер легко і з гумором, не використовуючи складні медичні терміни, через призму свого досвіду намагаючись допомогти людям, які страждають на аналогічне захворювання.

«Мені офіційно поставили діагноз тривожний розлад, коли мені було 24. Але я думаю, що в мене це було з народження. Дорослі називали мене “чутливою дитиною”, тому що я завжди боялася, що станеться щось погане. Я ненавиділа зміни, гучні звуки та нових людей.

Джерело: Freepik

Коли я стала дорослою, моя хвороба стала проявлятися агресивніше: я страждала від серцебиття, задишки, у мене постійно червоніла шкіра і я відчувала тремор. Погані думки постійно циркулювали у мене в голові: Ти невдаха, Ти нікому не подобаєшся, Усі думають, що ти дурна.

Незабаром я переїхала до Лондона, і одразу познайомилася зі своїм чоловіком. Ми були разом рік, коли в мене стався перший нервовий зрив.
У мене щодня виникали панічні атаки, і я спала три години вночі. Я не залишилася наодинці зі своєю хворобою. Чоловік був поряд зі мною. Він не завжди розумів, що я переживаю, але завжди слухав.
Мені було призначено довге лікування, яке зрештою дало добрий результат.

Можливість материнства

Через 5 років, ми з чоловіком задумалися про те, що настав час завести дитину. Тоді я запитала: «Чи передаду я хворобу своїм дітям?».

І я вирішила звернутися по допомогу до науки. З’ясувалося, що є докази того, що тривога може бути спадковим розладом.
Я багато читала про те, як працює мозок дитини, як малюк копіює поведінку батьків у стресових ситуаціях, адже значна частина дитинства малюка проходить в імітації поведінки інших людей.

Джерело: Fotolia

Я – за реалістичний підхід

Знаючи, що моя тривожність може бути успадкована, або може вплинути на моїх дітей, я почала знову сумніватися у своїх здібностях. І знову почала ставити запитання: «Чи завадить мені тривожний розлад стати доброю матір’ю?», «Чи треба мені перестати приймати ліки?», «А як я тоді зможу працювати?». Запитань було безліч.

Я почала в них розбиратися, щоб знайти хоч якісь відповіді, і ось що я собі вирішила:

1. Я продовжуватиму приймати ліки

Я поговорила з лікарем, і він переконав мене, що я можу приймати свої ліки під час вагітності під його суворим наглядом.

2. Я досліджуватиму це питання

В Інтернеті є багато інформації про копіювання поведінки і про те, як уникати занепокоєння перед дітьми, я щодня цим займатимуся.

Джерело: Freepik

3. Я подбаю про себе

Я знаю, наскільки важливим є управління стресом і хороший сон. Стан тривожності погіршується, коли людина погано харчується або недостатньо спить (а це нелегко, коли у вас на руках малюк). Тому я дбатиму про власний спокій і благополуччя заради своєї дитини.

4. Я слухатиму інших батьків

Материнство – нелегкий шлях, але у мене є подруги, які вже виховують своїх дітей, я готова звертатися до них за допомогою та порадами з виховання малюка.

Страх за дитину: коли її забагато?

5. Я проситиму про допомогу, якщо мені це буде потрібно

Мій досвід психічного захворювання говорить про те, що не варто залишатися із хворобою віч-на-віч. Я знаю, що можу звернутися за допомогою до сім’ї та друзів, якщо мені це буде потрібно.

Я не намагаюся бути досконалою. Я помиляюся як усі люди. Але якщо раптом, у моєї дитини теж колись виявиться тривожний стан, їй дістанеться мати, знайома з цією хворобою не з чуток, яка обов’язково зможе їй допомогти.

Я буду мамою.