Час поговорити про це: вірусні відео дитячих істерик обурюють інтернет користувачів

Якщо ви хоч іноді заходите в інтернет, то вам напевно траплялися на очі відео дитячих істерик. Видовище не з приємних, тому не зовсім зрозуміло, навіщо батьки роблять їх надбанням громадськості. А зовсім не нормально, коли батьки самі провокують дітей на істерику, щоб зняти її на відео.

Джерело: Instagram@neyrotori

Блогер, журналіст та мама двох дітей Кейт Десмонд із Далласа була першою, яка звернула увагу на цю проблему.

«У мене є діти, у всіх дітей бувають істерики, але навіщо це знімати? Я не хочу бачити істерики чужих дітей, і я не розумію, як можна так цинічно демонструвати слабкість та вразливість свого малюка всьому світу?», – написала Кейт.

Нещодавно одна молода пара, Мартін і Хізер Мартін були позбавлені опіки над двома дітьми за подібні жарти. Пара розповсюджувала такі «смішні» з їхньої точки зору відео через свій канал DaddyOFive на YouTube.

Вірусні відео миттєво розповсюджувалися в мережі. Враховуючи той факт, що на канал підписано понад 700 тисяч користувачів, зовсім не дивно, що соціальні служби звернули увагу на неналежне ставлення батьків до своїх дітей. Наразі батьки-пранкери не можуть навіть зустрічатися зі своїми дітьми без рішення суду.

Завдання батьків – захищати та підтримувати своїх дітей. Коли у малюка істерика, йому не потрібні мама або тато, які хихикають та знімають плач дитини на телефон. Дитині потрібні слова підтримки, обійми та трохи співчуття.

«Наші девайси поневолили нас. Ми не випускаємо телефон із рук, постійно змушуємо малюка посміхатися. Ми намагаємося запам’ятати щохвилини «уявного» дитячого щастя», — каже Кейт Десмонд.

Безперечно, виховувати дітей не легко. Батьки теж часто виходять із себе і перестають контролювати себе. Однак у такі моменти ми, дорослі, найменше хотіли б, щоби хтось знімав нас на відео.

Затяжна істерика у дитини: як заспокоїти

Своє звернення до батьків Кейт закінчує такими словами:

«Ви знімаєте це відео, щоб не почуватися єдиними батьками, діти яких закочують істерики? Я розумію, всі ми потребуємо співчуття. Але замість того, щоб робити запис, просто поговоріть з дитиною. Поділіться з дитиною своїми почуттями, але не поділіться, будь ласка, відео!».