Виховання по-тибетськи: у чому суть?

Хтось вважає, що дітям потрібно дозволяти все, хтось, навпаки – ставить своє чадо у жорсткі рамки, а деякі батьки просто пускають все на самоплив.

А хочете дізнатися, як виховують своїх синів мудреці Тибету? Їхні методи виховання таки потрапляють у ту саму – золоту середину, де виключені тілесні покарання та образи особистості маленького чоловічка. Адже бити і принижувати можна лише того, хто здатний дати відсіч, вважають у Тибеті.

Виховання з пелюшок та до 5 років

До 5 років процес виховання тибетських малюків має виключно демократичний або навіть ліберальний характер. Маленьких дітей тибетці підносять до небес і абсолютно виключають у спілкуванні з малюками слово «не можна».

Такий метод здається здавалося б неможливим і навіть неправильним. Але замість того щоб забороняти, тибетці відволікають малюка від небезпечного заняття. А якщо малюк все ж таки примудрився «напакостити», батьки просто роблять гучний вигук і маленький пустуня прекрасно усвідомлює свою провину. Вони не пояснюють малюкові, що чашка, яку він розбив, коштує чимало грошей, бо дитина все одно не зрозуміє. А покарання за такі провини призводить лише до того, що в дитячій свідомості сформується установка: «Потрібно підкорятися тому, хто сильніший».

Тибетські мудреці не пригнічують пізнавальний інтерес у дітей, який проявляється у ранньому віці. Вони не забороняють їм активувати та балуватися. Тому що інтерес до життя закладається в ранньому віці, і його в жодному разі не потрібно придушувати свої авторитетом.

Від 5 до 10 років

Головне завдання цього вікового періоду – зробити все для того, щоб дитина отримала якнайбільше знань. Тому в цей період дітей виховують за допомогою кардинально протилежних способів. Батьки вже не балують своє доросле чадо, інакше з нього виросте «м’якотіла» і слабка людина. Навпаки, вони ставлять перед дитиною чіткі завдання та вимагають їх виконання, оскільки в цей період відбувається активний розвиток інтелекту. Якщо дитина завинила – її карають, але не фізично.

Від 10 до 15 років

Рівноправне спілкування – гасло цього етапу виховання. Дитина вже має певний резерв знань і досвіду, отже, може бути рівноправним співрозмовником. Він не потребує опіки, інакше не зможе вирости впевненою та незалежною людиною. Тому батьки заохочують у дитині самостійність і завжди враховують її думку. А якщо він у чомусь неправий – уникають, як у ранньому дитинстві, прямих звинувачень та слова «не можна». У цей час батьки поводяться як поводирі, і виховують дітей за допомогою порад, підказок і прикладів, завжди надаючи дитині можливість зробити свій вибір.

Усім нам, батькам, є чому повчитися у мудреців Тибету, чи не так?

Автор: Настя Лісовська