Папин блог. Другий тиждень

А ось і продовження блогу Олександра – тата хлопчика-горобця.

Горобчик, вітаю з ім’ям. Мама твоя думає, шо воно на честь Марко Поло, бо ти багато з нами подорожував нелегалом, поки сидів у животі, але ж я знаю… просто ше не визначився Марко ван Бастен чи Марко Матерацці. Думаю, що ми зупинимося на Матерацці, потім розповімо чому. Тільки нагадай.

Про бюрократію. З іменем у тебе з’явилося і свідоцтво про народження. Тільки тепер ти людина (за версією нашої держави).

З цікавого, у тебе з’явилася своя коліскова на 4 рядки, що закінчуються словами «хлопчик», «горобчик», «колісаті», «спати», але вчора заснув ти під «Горіла сосна, палала» в моєму виконанні, а мама у цей час їла бульйон. І це о 12-й ночі. Але то нічого, ти ще не бачив як ми миємось.

Про прогулянку. Цього тижня вперше гуляли з коляскою. Тобі також вирішили взяти. Порожня коляска дивно виглядала. Так от, хочеш вічний двигун, який би рухав твою колісницю – винайди його. Ми не тягнемо – читай вище про бульйон і миття.

Про дозвілля. Тестували з тобою схему «Ти спиш у мене на грудях, а я граюсь на PS3 або дивлюсь футбол». Результат позитивний, поки ти не починаєш крутитися і бити свій затишок чи щеку об мою щетину. Треба купити тобі маленький хокейний шолом, бо бритися я не буду. Вибач, у нас мужиків є принципи.

Про поведінку. Днями ти на мені так люто глянувши своїми оченятами, як ніколи до цього, а потім зі всього маху засадивши собі кулаком у око і розкричався. Не знаю, що ти хотів цим показати, але не роби так більше, і я зроблю для тебе все, тільки не дивуйся на мене так як тоді.

Про батьківщину. Мало місце перше непорозуміння у батьківщині навколо твоєї горобиної персони. Ти звикнеш, бо діватися тобі нікуди. На тебе чекають двоюрідні два брати і сестра, дві баби і один дідо, а ше дві тітки. І двоюрідні тьоті, дядьки… Коротше, нас багато, звикай. І користуйся тим, що найменший у сім’ї зараз.

А ще у мене нова робота і бачу я тобі зараз зовсім мало. Тишу собі тим, що ти весь час кричиш, мало спиш і страждає від цього переважно мама. Але кому я брешу? Мені подобається як ти кричиш. Але поки так… кричиш для мене тепер тільки вечорами після 9, намагаєшся. Дякую, я це ціную.

PS До чемпіонату світу у Бразилії залишився тиждень. Можу уявити твої почуття, ти ж собі місця не знаходиш, хвилюєшся, нічим іншим твої затяжні верески і завивання пояснити не можу.