-->
Я хотіла нагадати про важливу тему. Кілька днів по ночах допомагала знайомій родині – у дитини були напади паніки. Виявилось, що діти в укритті розповідали один одному “лякалки”. Пам’ятаєте, як ми в дитинстві казали “в чорній- чорній кімнаті…”. Мало того, що вони розповідали це, коли самі були в небезпеці, одна з дівчаток – однокласниць знайшла в мережі цю лякалку з дорослих фільмів жахів. (коли ми просто чуємо інформацію, ми самі створимо образ, як правило, такий, з яким ми здатні впоратись, конкретний образ, який ми бачимо – може бути більш небезпечним) А ще й потім в школі дівчина стукала дверима, залишала на підлозі сліди, щоб зробити цю лякалку більш реальною.
Для дівчини, якій ми допомагали – саме візуальний образ, який вона побачила в телефоні, став травмуючим.
Для нас в дитинстві такі лякачки були “тренуванням”, адаптацією, ми привчали себе так долати страхи. А ще – той, хто розповідав їх і міг, насправді, нас налякати, відчував свою владу.
Але ми могли впоратись із таким навантаженням, наше життя було більш безпечним.
Зараз лімбічна система дорослих і дітей гіперактивна. Ми не можемо спрогнозувати, що стане тригером для занадто сильних емоційних проявів. На що нашої витривалості вже не вистачить.
Багато дітей зараз бояться темряви – і на жаль, це наслідки тривалого стресу.
Багато дітей знаходяться в збудженому стані, запитів про дратівливість, напади агресії, істерики з кожним днем все більше.
Коли ми трансформуємо те, що викликало напругу, навіть з маленькими дітьми, ми працюємо на кількох рівнях:
З дітьми на 15хвилинках ми робили вправу – відштовхували від себе із всіх боків (зверху, за спиною, перед собою) те, що може лякати із криком: “тпрусь-тпрусь, я тебе не боюсь!” (Коли нам страшно, можуть блокуватись зони Брока, що відповідають саме за мовлення, за можливість вимовити слова і ми так в грі стимулюємо мовлення, робимо активні рухи і повертаємо відчуття котнролю).
І навіть з маленькими дітьми вже в стабільному стані ми можемо говорити про те: а як ти думаєш, чому ця дитина таке розповідала? І саме чому наша дитина не відійшла, не попросила перестати розповідати. Чи може вона сказати іншім Ні?
Ми розмовляли про те, що коли людина бачить, чим нас можна злякати, вона впливає на нашу волю і силу. І свою силу ми собі повертаємо. (Я запитала, а куди в тілі повертаються твоя сила? Дівчинка сказала, що відчула, як в сонячному сплетінні стає тепліше).
Ми говорили і про те, що часто лякає той, хто сам боїться.
І я просила батьків озвучувати дитині – кожен раз, коли вона сама йде в темну кімнату, чи робить якісь “сміливі” кроки – “дивись, тобі було страшно, але ти це зробила!!! В тебе стільки сили і сміливості”. Ми даємо відчуття її маленьких перемог.
А потім виявилось, що багато дітей цього класу були налякані. І вночі, які в нас і так тривожні, прокидались із страхом. Не знаю, чи будуть про це розповідати вчительці, щоб поспостерігала за тим, що відбувається в школі.
Будь ласка, якщо в поведінці дитини з’явились зміни, якщо напади паніки продовжуються, якщо напади агресії, істерики часті – обов’язково звертайтесь до психологів. Загальних текстів та загальних порад може не вистачати..
Я знаю, що в деяких школах та садках готуються до Хелоувіну. Прошу цього року бути обережними з цією темою. З одного боку, це може бути корисним відреагуванням, висміюванням, з другого, важливо робити щось точно не страшне, смішне, щоб ще більше не підсилити страх дітей.
Ми разом впораємося. Обіймаю, Родино❤️як хочу Перемоги.