Підліткознавство воєнного часу: як підтримати та допомогти підлітку

В цьому матеріалі я пишу одночасно і про підлітків, і про те, що ми спостерігаємо й у передпідлітків (9-12р). Важливо пам’ятати, що я збирала загальну інформацію і ознаки, точно будуть виключення. І, звичайно, багато залежить від того, що відбувається в родині, в якому стані ми – дорослі, де знаходиться дитина, яке саме у неї стресове навантаження. 

Джерело: Freepik

Я ознайомилась з результатами дослідження стану підлітків в Україні, які проводив Клуб Добродіїв Mariia Artemenko . Деяка інформація та слайди використані в цьому матеріалі.

Читайте також

Навчання та війна: як батькам налаштувати дітей та налаштуватися самим

Читати статтю

Що ми можемо помічати вже у передпідлітків (9-12 років) та підлітків в будь-який час:

• «Мовний максималізм», полярності, що проявляються в мовленні: я це обожнюю – я це ненавиджу, ніколи, завжди.
• Сором’язливість (дитина 8-9 років може соромитися приймати душ, переодягатись перед батьками).
• Намагання відсторонитись від всього, що нагадує дитинство: може дратуватись, коли чує зменшувальні (ніжні) форми слів. Просить називати її іншим ім’ям (більш «дорослим»).
• Знецінювання того, що було значущим та улюбленим ще кілька місяців тому («це відстій, я це ненавиджу»).
• Чутливість до жартів, надпильність до того, що може здаватись знецінюванням – (підлітки сприймають інформацію, фокусуючись не на тому: ЩО кажуть (на змісті), а на тому ЯК кажуть (на формі). Чутливі до інтонації, міміки).
• Перебірливість в одязі, з’являються «претензії» до тіла (можуть казати про те, що їм взагалі не подобається їх тіло, що завеликий-замалий ніс, вуха, груди….) – в цьому віці заборонені жарти про тілесність, особливо важливі всі можливі прояви поваги до тіла, тілесності та кордонів.
• Вибір переважно чорного кольору в одязі (одна з багатьох причин цього – опосередкована можливість сказати «ні»).
• Манірність в проявах – жестах, міміці, артикулюванні.
• Загострена потреба в контролі, в узгоджені планів та намірів (ми можемо часто чути: «Я вам не маріонетка, щоб мене переставляти з місця на місце»).
• Більш екстремальні (не ризиковані, а саме екстремумні) емоції в проявах – сльози, сміх, гнів. – (я довго думала про любов підлітків до стилю аніме – можливо, ще й тому, що часто там емоції героїв зображені гіперболізовано).
• Загострена потреба в особистій території – ми можемо чути: я хочу залишись на самоті, я хочу жити сам. (Діти в цьому віці часто просять купити навушники. Використання навушників може бути і для того, щоб окреслити свою територію, і щоб бути в більшому контакті з собою, намагання зосередитись, заглушити свої ж думки, знизити рівень сенсорного навантаження).
• Поява на заставках телефона чи в планшеті улюблених героїв фільмів, серіалів, співаків (це «перехідні об’єкти» в дорослішанні).
• Діти (8,5-9 років) можуть намагатися виглядати «як дорослі», імітувати «дорослу поведінку», копіювати авторитетних героїв та блогерів (критичність до яких знижується).
• Можуть відмовлятись від їжі, що готує мама. (підлітковий вік – час, коли дитина «переходить на свою «систему живлення». Це метафорична повна відмова від материнського «грудного вигодовування», контроль над їжею, що я сам можу обрати – символізує й «контроль над життям»).
• Коли поруч із дитиною проявляється в фільмах чи розмовах тема сексу – вона може викликати перебільшені реакції (як занадто активна увага, так і реакція знецінення.
• «Життя в комп’ютері та телефоні» дає відчуття передбачуваності та контрольованості. (Недостатньо заборонити гаджети – важливо надати щось на заміну).
• Підлітковий вік – перехід – «міст» між дитинством та дорослим життям. Загальна його риса – невизначеність. В тому числі може проявлятись і в невизначеності, пов’язаною із гендером. (запитів про те, що хлопці «відчувають» себе дівчатами, а дівчата просять, щоб їх називали відповідно чоловічої статі, багато) – під час пошуку себе і загальної невпевненості у дитини, ми маємо бути тими, хто впевнено може сказати – я підтримаю тебе в будь якому виборі. Якщо тобі важливо розібратись в собі – я допоможу. За потреби – знайду спеціаліста.
• Складності із засинанням (це загальна проблема підліткового віку, але зараз ще й ускладнена високим рівнем тривоги).

Джерело: Freepik

За результатами дослідження:

• 73 % підлітків хвилює війна, вона вплетена в життєвість (нам потрібно говорити з дітьми про війну. Важливо дізнатися, які висновки вони самі роблять, що знають, що для них важливо прояснити).
• 59% хотіли б отримувати більше підтримки від близьких. Це не подарунки: 21% – підказки, як діяти 19% – тактильність (обійми, тримання за руку), 19% підбадьорення, 15% спільна справа, 15% пропозиція плану дій, 11% – підтримка в хобі.
• 83% підлітків хочуть дізнатись, як вони можуть підтримувати себе в складні часи.

Дослідження повністю тут⇒

Для наших майже дорослих дітей наша близькість критично важлива. Але важливо обирати форму, в якій вони зможуть прийняти нашу підтримку.

Саме зараз:

• Дитина, що зазнала травматизації чи живе в стані хронічного стресу, може стати більш мовчазною чи дуже балакучою (травматичний досвід впливає на частини мозку, що відповідають за мовлення). Коли діти з нами розмовляють – слухаємо, намагаємось не оцінювати і не давати порад, поки самі не просять. Коли мовчать – можливо, пропонуємо невербальні засоби для вираження (арт-терапія дає багато інструментів для цього). (у розвитку мовлення підлітків є три напрямки – мовлення монологове, діалогове, письмове. Їх важливо стимулювати писати – есе, вести щоденники, їх роздуми важливо слухати, важливо вчити дискутувати).
• Агресія – може бути контрфобічною поведінкою. Гнів легше проявити, ніж страх. (за агресивною поведінкою важливо побачити те, що вона «прикриває»).
• Одинокість (самотність) – це загальна ознака підліткового віку, але зараз – окрім суб’єктивного переживання самотності, вони об’єктивно часто залишаються без звичних, близьких довірених контактів. Часто в спілкуванні лише онлайн. Критично важливо допомогти відновити «живі» контакти. Наша нервова система для стабілізації стану потребує інших людей. Коли ми гіперзбуджені – тривожні,налякані – інтонації, міміка, співзвучність з іншими дає можливість врегулюватись.

Джерело: Freepik

Взаємодія, соціальні контакти, соціальна поведінка допомагає в регулюванні стресу. (ми завжди орієнтовані на зчитування інтонації та мімічних сигналів від тих, з ким спілкуємося, саме вони впливають на наше відчуття безпеки поряд з іншими. Коли дитина знаходиться в іноземному, іншомовному середовищі та культурі – міміка та інтонації місцевих жителів для неї незнайомі, і можуть зчитуватись, як «небезпечні». Це може додавати напруження та підсилює стрес і провокує ще більшу пильність, напруженість. Чим більше дитина спілкується, залучена до спільноти, більше дізнається про традиції, реакції, правила – тим зрозуміліші «сигнали» оточцючи, більш стабільним стає її стан).

• Коли дитина, що пережила надзвичайні події, переїхала в інше, більш безпечне середовище, чи перейшла в іншу школу чи клас, вона можеше відчувати себе більш самотньою, їй часто здається, що ніхто саме такий досвід не проживав, і не зможе її зрозуміти. Вона може уникати контакту з іншими. Чи звинувачувати інших та мститися за те, що їй прийшлося пережити. Важливо допомогти відчути своє місце в новій групі, можливо, звернутись за допомогою психолога.
• Вони можуть багато разів співати одну й ту саму пісню, повторювати одну й ту саму строфу (для дорослих це часто випробування) – це «ритмічна дія», яка допомагає заспокоїтись.
• Для того, щоб вгамувати тривогу, повернути відчуття контролю – можуть крутити в руках різні предмети, розгойдуватись на стільцях та кріслах (це мозочкова стимуляція – допомагає їм сконцентруватись і зняти напругу).
• Закономірна в цьому віці тривога підсилюється тривожністю та невизначеністю, що пов’язана з війною. Важливо розмовляти про їх тривоги, не проявляючи знецінення, звертатись до спеціалістів. Відновити чи створити рутини, звичні колись дії. Все, що дає відчуття «нормальності» – допомагає заспокоїтись. Нам важливо вчити дітей вправам, які допомагають вгамувати тривогу. Найменші справи та дії, що може робити дитина сама – повертають відчуття сили.
• Імпульсивність, дратівливість, складності з контролем та регулюванням – Ми маємо розповідати, як саме працює зараз їх мозок, як саме реагує нервова система. Які прояві можуть бути на рівні тіла (наприклад, тремтіння, спітнілість, серцебиття). важливо навчати розрізняти рівні:Думки – тілесні Відчуття – Емоції. Це допомагає в регулюванні. Ми можемо пропонувати конкретні практики, які допомагають нам.
• Часто вони не можуть собі дозволити просити про допомогу, бояться проявити свою вразливість. Нам важливо проявляти свою вразливість, розповідати про свої помилки, досвід і почуття, відновити ритуали, які пов’язані з близькістю.
• Підлітки переживають постійну амбівалентність в відчуттях «будьте зі мною – відпустіть мене», «я все можу сам – допоможіть мені», «дайте мені побути на самоті – не відходьте занадто далеко». Самим дітям це складно усвідомити і важко витримати батькам. Нам важливо пам’ятати, що це складна ознака перехідного етапу. І шукати баланс в близькості та дистанції.
• Тривога за тих, хто поруч в цьому віці – одночасно може бути пов’язана зі знецінюванням ролі того, хто поруч. І чим більше дитина хвилюється за близьких – тим більше може відчувати залежності від них, тим більше у своїй поведінці може проявляти знецінювання.
• Діти, що пережили травматичний досвід чи живуть в стані хронічного стресу – часто відчувають безпомічність, неможливість вплинути на обставини. А саме безпомічність травматична. Нам важливо допомогти відчути контроль, свою дієвість, можливість на щось впливати. Все, де є їх конкретні дії та навички – внесок в стабілізацію. Важливо пропонувати дії та заняття, де б вони могли одразу побачити результат.
• Навчання та мотивація: у всі часи ми можемо спостерігати зменшення мотивації та навчальної успішності у підлітків. В «здоровому стані» гіпокамп та префронтальна кора в підлітковому віці зменшує активність. Діти по-різному проявляють адаптацію до стресу. хтось поки що не може відновити звичний темп та обсяг в навчанні (навіть для підліткового віку). А хтось несподівано – стає більш зосередженим, успішним та наполегливим.
• Дитина частіше може говорити «Мені нудно» – і тому, що поруч немає того, на чому раніше вдавалось фокусуватись, І тому, що від стресу може страждати фантазійна сфера, уява (складно уявити та обрати дію). І вже може бути «вивчена поведінка» – шукати зовнішні стимули (телефон, комп’ютерну гру).

Джерело: Freepik

Вміння витримати нудьгу пов’язано із загальною можливістю «витримати» емоційне напруження, і невизначеність в тому числі. Просто заборонити ігри чи телефон – не буде правильним рішенням, нам потрібно впевнитись, що дитині є, чим їх замінити. Щоб залучити «пасивну мережу роботи мозку» – саме вона активна, коли ми не сфокусовані на конкретній діяльності, можна навчатись практикам  майндфулнес, пропонувати письменницькі практики, творчість.

• Про ненормативну лексику у підлітків можна прочитати тут⇒
• Селфхарм (самоушкодження) буває не тільки в вигляді шрамування, порізів на тілі. Це один з маркерів, коли важливо звертатись до спеціаліста. Тілесний біль іноді витримати легше, ніж емоційний. Це можливість перевести біль емоційний в пласт тіла. Заглушити думки та відчуття. Іноді це прояв аутоагресії, пов’язаний з почуттям провини, іноді – його використовують, щоб відчути своє тіло, відчути більше контрольованості. При тілесному болі виробляються ендорфіни – знеболювальні, які «знеболюють» і емоції також. Якщо ви помічаєте у дитини такі прояви, тут точно важлива підтримка спеціаліста. Нам важливо допомогти знайти шлях до вивільнення напруги,зрозуміти, що саме дитина знеболює, коли саме, після яких подій, контактів дитина обирає самоушкоджуючу поведінку).
• Багато дітей переживають відчуття втрати. Горювання є не тільки за близькими. Вони по справжньому горюють за друзями, домом, можливостям. Нам важливо визнати їх почуття – (буквально, наші слова: це дійсно складно втрачати – друзів, надії, плани). І підліткам, як і малюкам, як і дорослим, потрібне втішення і піклування, щоб не позбавитись можливості відчувати, не завмирати.
• Парентифікація Коли поруч з дитиною дорослі, що самі розгублені, що емоційно не стійкі, чи їх просто немає поруч – можемо спостерігати явище, яке називається – парентифікація. Дитина намагається «стати» батьком чи матір’ю – «дорослим» для своїх батьків. Може брати на себе відповідальність, не властиву дітям. Це дуже ресурсозатратне для дитини. Ми знаємо, що ролі в сім»ї мають бути чітко окреслені.
• Якщо близькі зараз на Фронті, чи контакт з ними перерваний – діти можуть свій страх, тривогу, відчуття одинокості перенаправляти агресією на того дорослого, що зараз поруч. Саме він може частіше відчувати навантаження слів та почуттів: «це ти у всьому винен-винна».
• Уникання. Чого саме намагається уникати дитина? Спілкування, конкретної дії, конкретної дороги. За цим важливо спостерігати, виявляти, з чим пов’язана тривога, і, можливо, звернутись до психолога.
• Страх ненормальності (винятковості почуттів та проживання) – нам важливо повторювати – ти нормальний, всі твої емоції нормальні у ненормальній ситуації, в якій ми зараз живемо.
• Почуття провини – часто підлітки переповнені відчуттям провини. І нам важливо бути обережними зі звинуваченнями і в навантаженнях своїми очікуваннями. (Зараз до почуття провини у багатьох приєднується і провина того, хто вижив).
• У підліткової кризи є дві форми проявлення – криза залежності та криза незалежності. Криза залежності проявляється в тому, що дитина повертається до більш «дитячої» поведінки, стає більш зручною, залежною від дорослих. Це має більше насторожувати, ніж прояви незручної «кризи незалежності» із її можливим негативизмом, обезцінюванням, впертістю, бунтом.
• Підлітки рідко можуть відкрито просити про ніжність, про тілесний контакт із нами – Нам важливо корегувати дистанцію в контакті, питати, як саме ми можемо обійняти, підтримати, бути поруч. А після близькості бути готовими, що вони можуть обезцінити контакт, знов відійдуть на «безпечну для майже дорослих відстань» .

Джерело: Freepik

Нам важливо:

• Піклуватись про себе, щоб були сили на розуміння та підтримку дітей.
• Коли небезпечно зовні – ми маємо стати надійним «безпечним середовищем». Важливо, щоб діти від нас чули і знали: ти завжди можеш на мене розраховувати.
• Всі прояви підліткового віку направлені не на нас, батьків, – а на дорослішання. Хоча ми вразливі і чутливі до проявів емоцій дітей, нам важливо утриматись від самозвинувачень та самознецінення.
• Говорити конкретні речі, саме те, що зараз бачимо, уникаючи слів – ніколи, завжди («Я зараз бачу не вимиту тарілку» замість – «ти завжди не миєш посуд»).
• Уникати фраз: “у тебе все буде в майбутньому, все життя попереду…” (це відчувається, як знецінення того, що відбувається саме зараз. Бо їхнє життя йде саме зараз); “я розумію, як тобі, я теж був таким” (всі переживання унікальні).

Замість цього, допомагаємо дитині назвати та усвідомити емоцію:

• «Не ти поганий – тобі погано. Чим я можу тобі допомогти».
• Нам важливо втішати їх, але без читання моралей.
• Ті діти, що знаходяться в стані ступору (після травматичних переживань) – не привертають до себе уваги. Але часто саме їм потрібна допомога, коректне спонукання до активності, “оживлення”.
• Розповідати про статеве дозрівання, пропонувати книги, фільми. Діти дорослішають набагато швидше, ніж нам здається. (у дівчат вже в 9 років може розпочатись менструація, важливо їх до цього готувати).
• Відмічати те, що дітям вдається, те, що виходить добре, те, що вони роблять самі. («я побачила, як тобі не хотілось це робити, але ти зробив. Дякую, що прибрав, дякую за допомогу. Мені з тобою цікаво, я можу на тебе покластися, я в тобі впевнений/а……».
• Повага – завжди важлива, а зараз – критично важлива.
• Критика не сприяє близькості, а навпаки – віддаляє. Важливо тримати в фокусі: яка саме потреба за його поведінкою.
• Шукаємо, що ми можемо робити разом (готувати, прибирати, дивитись фільми, грати в настільні ігри…).
• Якщо ви струрбовані поведінкою, станом дитини та/або вашими стосунками, звертатися по допомогу спеціалістів.
• Бути батьками підлітків завжди виклик. А бути батьками підлітків під час війни – задача з кількома зірочками.
• І ще раз – піклуватись про себе.

Написала цілу брошуру. Дуже хочу, щоб знадобилось і було на користь.

Обіймаю, Родино! ❤️ як хочу Перемоги

Читайте також

Які слова не можна говорити тим, кому важко: поради психолога

Читати статтю