Ідемо до інклюзивного класу: як це?

Слово «інклюзія» на слуху в колі батьків і асоціюється з рівними правами на освіту для всіх. Та водночас навколо інклюзивної освіти багато міфів. Не всі батьки розуміють, нащо в одному класі поєднувати дітей, які сприймають інформацію по-різному: хтось погано бачить, хтось навчається за індивідуальною програмою. Насправді сенс інклюзії не лише у поєднанні дітей.

Джерело: Fotolia

Ганна Усатенко

Практичний психолог, лідерка соціального видавничого проектуДивоГра“, аспірантка Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.

 

Всі люди різні… Хто про це не знає?

Але в реальному колективі ми бачимо, що «інакший» часто означає «чужий», «дивний». Це стосується не лише дітей з інвалідністю, а й кожного з нас. Напевно, вам доводилося попадати в групи, де всі, наприклад, займаються спортом, а ви — ні, вживають алкоголь, а ви — ні, дивувалися певний фільм, а ви — ні… Булінг починається як непорозуміння, ворожість і, якщо група продовжує тиснути на «іншого», перетворюється на повторюване фізичне чи психологічне насильство.

Булінг існує навіть у найкращих освітніх системах світу, бо це — реакція групи на тих, хто відрізняється від неї, хто може порушити її стабільність. Якщо дитина змалечку бачить і розуміє, що бути іншим — це нормально, що у неї може бути інший колір шкіри або вона може пересуватися у візку чи носити слуховий апарат, але всі діти рівні на заняттях і поза ними, тоді вона більш терпляче та чуйно ставиться не тільки до інших, а й до самої себе.

Джерело: Shutterstock

Вчимося спілкуватися

Інклюзивний клас поєднує дітей не тільки на заняттях, але і вчитиме домовлятися на перервах, гратися разом. Емоційний інтелект, розуміння інших, навички спілкування — це основа професій майбутнього, де простішу роботу можна буде довірити механізмам. Але зрозуміти іншу людину, її потреби, знайти ідею для успішного проекту або домовитися про вирішення конфлікту поки може лише людина. В інклюзивній среді тренуються так звані soft skills — уміння ефективно комунікувати, доносити свої ідеї, слухати інших — це основи майбутньої успішності наших дітей.

Інший – не означає поганий … Що таке інклюзія і чому потрібно перестати її боятися

Готуємо до навчання: що робити?

Поясніть своїй дитині, що всі діти різні, кожен сприймає світ по-іншому. Якщо у вашому класі буде навчатися дитина, яка погано бачить, має порушення опорно-рухового апарату, розлади спектра аутизму, синдром Дауна тощо, учитель уявить шкірного учня і пояснити, як краще спілкуватися, щоб розуміти одне одного.

Важливо не називати дітей «хворими», «інвалідами», що означає нецінними. І варто не перестаратися за допомогою, лишня підтримка та намагання зробити все за дитину з інвалідністю може роздратувати або засмутити її. Вчіть дітей ставитися з повагою одне до одного, цікавитися інтересами та вподобаннями, допоможіть знайти ігри, які підійдуть їхньому другові, якщо він має певні особливості здоров’я, розумового та фізичного розвитку.

Джерело: Fotolia

Справжня інклюзія настане тоді, коли простір буде дружнім до всіх. І це стане настільки звичайним, що ми нарешті перестанемо говорити про неї.
Команда проекту «ДивоГра» створює літературу для розвитку мовлення у дітей та реабілітації навичок комунікації у дорослих. Користуючись продукцією «ДивоГра», ви підтримуєте розробку розвивальної літератури для дітей з аутизмом www.dyvogra.com.

Побоювання батьків

Разом із перевагами інклюзії у батьків часто є певні упередження

ІНКЛЮЗИВНИЙ КЛАС = слабша програма Це не так, адже при управліннях освіти в регіонах відкриті державні інклюзивно-ресурсні центри, які діагностують особливі освітні потреби дітей з 2-річного віку. Це означає, що кожна дитина з інвалідністю отримує рекомендації навчатися за тією програмою, яка найбільше їй підходить, деякі діти навчаються у спеціальних класах або в загальних, але за індивідуальними програмами з певних предметів. Але це не впливає на весь клас, який стартує за програмами нової української школи.

Джерело: Shutterstock

У КЛАСІ НЕПЕРЕДБАЧУВАНІ ДІТИ Існує страх, що всі діти з інвалідністю мають порушення поведінки, їх наміри можуть бути незрозумілі, а самі діти — непередбачувані… Насправді кожен з нас має свої звички, уподобання. Ми призвичаюємось одне до одного, іноді так стається, що в групі відчуваєшся неудобно або, наоборот, робиш щось, що не подобається твоїм друзям.

Діти мають розуміти власні межі та поважати права інших. Підлітки іноді думають, що через те, що їх дратують, наприклад, мої окуляри, вони мають право образити мене, адже їм так неприємно бачити мої чудернацькі товсті лінзи… А якщо тобі образили, це не можна терпіти. У класі або групі садка мають бути прості чіткі правила про те, як вирішувати суперечки, що можна, а що не можна робити, коли слід покликати вчителя.