Чи можна бити дітей у виховних цілях: пояснюємо, чому це неприпустимо

Я вже думала, що ця тема давно не актуальна. Але ні — помилялася. Учора в Instagram я натрапила на допис, у коментарях до якого точилася запекла дискусія: чи можна бити дітей у виховних цілях. Щиро тішить, що більшість — свідомі батьки. Але все ще залишаються ті, хто виправдовують фізичні покарання.

Биття — це не виховання

Биття — це не інструмент.
Биття — це прояв травмованої поведінки, яку потрібно зцілювати не через дитину, а в собі.

Коли я чую:

• «Це ж просто легенький шльопок»

• «Мене били — і нічого, виріс нормально»

• «Треба наказати, бо інакше вилізе на голову»

…я бачу дорослих, які самі були жертвами. Їх переконали: проблема не в насильстві, а в них самих.

Насильство не минає безслідно

Удар — це як перелом, тільки на рівні психіки. Людина виросла, а душа все ще болить. Дитина, яку били, звикає до того, що її можна принижувати — у родині, в школі, у державі. Вона не чинить опір, не вміє сказати «ні», боїться захищати себе.

Джерело: Freepik

Що каже наука: шльопки теж залишають слід

Дослідження нейробіологів з Гарварду (“Corporal Punishment and Elevated Neural Response to Threat in Children”, Katie A. McLaughlin et al.) охопило 147 дітей віком 10–11 років. 40 із них батьки іноді шльопали, 107 — ні. Усі діти проходили функціональну МРТ.

Коли їм показували фото з переляканими обличчями, мозок дітей, які зазнавали шльопків, реагував сильніше.
Ті самі ділянки активувалися, що й у дітей, які пережили серйозне фізичне насильство.

Мозок не розрізняє «легенький» шльопок і побої — він сприймає це як загрозу.

Б’є — значить слабкий

Бити дітей не можна. Ні «легенько», ні «трошки», ні «для профілактики». Б’ють дітей слабкі, травмовані дорослі, які називають насилля «ліками» і «вихованням».

Коли насильство вважають нормою

У нашому пострадянському суспільстві діє подвійний стандарт: якщо дитину б’ють «без причини» — це злочин. Але якщо за погану оцінку чи поведінку — це «виховання». Насправді — це так само насильство.

Джерело: Freepik

Експеримент Авіценни: метафора дитячого стресу

Авіценна ще в XI столітті провів експеримент: дві вівці, одна — жила спокійно, друга — поруч із вовком, який її не чіпав, але постійно був у полі зору. Вона перестала їсти, спати й померла від виснаження.

Уявіть, якщо вовк — це хтось із батьків. Як почувається дитина біля того, хто викликає страх?

Мовчати — означає стати співучасником

І насамкінець — відповідь на запитання, яке часто з’являється в коментарях: “Чи можна дозволяти чоловікові бити дітей у виховних цілях?”

Жінка, яка мовчки дозволяє це — стає співучасницею. Бо виросла дитина не буде питати в батька, чому той її бив. Але точно запитає в матері: “Чому ти мене не захистила?”

Питання «чи можна бити дітей» не має двозначностей. У сучасному світі, де є доступ до знань, досліджень і прикладів ненасильницького виховання, відповідь очевидна — ні, не можна.

Фізичне покарання — це не виховна дія, а сигнал про брак ресурсів, навичок і контролю в дорослого. Кожен удар, навіть «невинний», — це порушення меж дитини, яке може залишити слід на все життя. Настав час не лише усвідомити це, а й діяти: говорити, змінюватися, захищати.

 #танясолодка