-->
Призабута, що припала пилом зі старих підручників, за якими займалися ще Булгаков та Короленко, підступна та нещадна. Дифтерію недаремно називали дитячою чумою. Разом з кіром і скарлатиною вона забирала життя як мінімум кожної десятої дитини ще в 19 столітті. Дифтерія була широко відома ще за часів Гіппократа, її боялися діти та дорослі, адже шанси вижити чи померти для хворого були приблизно рівними. За допомогою лікувальної сироватки люди навчилися рятувати тих, хто зліг із дифтерією, а з введенням масової вакцинації дозволили собі не хворіти на неї.
На жаль, людська пам’ять є короткою, і ми заперечуємо те, чого не бачимо. Поодинокі випадки хвороби здаються примарно-далекими, ніби їх зовсім немає. Але тривала відсутність адекватної вакцинації, погіршення соціально-економічних умов, війна, міграція роблять свою справу. Дифтерія вдарить раптово, і в бою з нею ми втратимо не одне життя.
Ця інфекція викликається особливою бактерією – дифтерійною паличкою, або бацилою Леффлера. Передається повітряно-краплинним шляхом від хворого чи носія здоровим людям. Також можливий контактно-побутовий шлях зараження, тобто через посуд, іграшки, ручки дверей, предмети побуту тощо. Особливістю дифтерійної палички є її здатність виробляти токсин, який посідає почесне третє місце серед найсильніших отрут у світі після ботулінічного та правцевого. Саме дією токсину обумовлені ускладнення дифтерії.
врахуйте: дифтерійна паличка досить стійка у навколишньому середовищі, може до двох тижнів зберігатися на різних поверхнях, не боїться перепадів температури та багатьох антисептиків. Щоправда, кип’ятіння протягом 1 хвилини руйнує і саму бактерію, і її токсин.
Від зараження на початок хвороби може пройти максимум 10, але частіше 2-5 днів. Розрізняють дифтерію ротоглотки, носа, гортані та будь-які їх комбінації, рідше зустрічається ураження шкіри, очей та інших органів. Хоча у країнах із спекотним кліматом дифтерією шкіри нікого не здивувати.
Факт: з усіх дітей та дорослих, до чий організм потрапила дифтерійна паличка, захворіють від 10 до 20%. Інші або залишаться здоровими, або стануть носіями, тобто заражатимуть оточуючих від 1-2 тижнів до декількох місяців, навіть не підозрюючи про це.
Спочатку хвороба нагадує звичайне ГРЗ або ангіну, що починається. Пацієнта непокоїть слабкість, підвищення температури, біль у горлі, закладеність носа. Через 2-3 дні з’являються характерні нальоти на мигдаликах, слизовій оболонці горла, носа. Вони дуже щільні, біло-сірі, не відокремлюються при спробі зняття. При цьому «сідає» голос аж до повної його відсутності, утруднюється ковтання, а іноді й дихання. Можливий виражений набряк оточуючих тканин, що посилює ситуацію. Дуже небезпечно, коли нальоти розташовуються в гортані та голосових зв’язках: вони можуть перекрити дихальні шляхи! У довакцинальну еру хворі гинули саме від ядухи, цей стан називали «істинний круп». У сучасному світі такі форми зустрічаються нечасто, і, в основному, у маленьких дітей або людей з ослабленим імунітетом (ВІЛ-інфіковані, ті, хто проходить хіміотерапію або лікується від аутоімунних захворювань).
Головна небезпека дифтерії – ускладнення, викликані її токсином (отрутою), який бацила починає активно виділяти в кров хворого вже за перших симптомів інфекції. Токсин проникає в серцевий м’яз, тканину нирок, нервові клітини і поступово призводить до їх загибелі.
Іноді процес протікає стрімко, інколи ж зміни розвиваються поступово, лише за місяць, або навіть півтора від початку захворювання.
Немає прямої залежності між тяжкістю самої дифтерії та ймовірністю виникнення ускладнень. Це означає, що пацієнт з невеликим болем у горлі та нормальною температурою теж може постраждати згодом від дифтерійного міокардиту (запалення м’яза серця) або ураження нирок.
Якщо дотримуватися букви закону, будь-які нальоти на слизовій оболонці мигдаликів, глотки, носа у поєднанні з температурою, болем у горлі, слабкістю – однозначний привід для взяття посіву на BL (бацилу Леффлера). Лікар направляє в лабораторію або бере мазок із горла та носа сам. Попередній результат посіву буде готовий вже через 24-48 годин, для визначення типу дифтерійної палички, якщо вона таки виявлена, потрібно 3 доби.
Але якщо за результатами опитування та огляду лікар запідозрив дифтерію, пацієнта направляють до інфекційного стаціонару та починають лікування, не чекаючи результатів посіву!
Повірте, краще нехай дитина отримає непотрібне лікування, ніж пізно почне, якщо дифтерійна паличка все ж таки висіється!
Запам’ятайте: легку форму дифтерії нерідко неможливо відрізнити від ангіни, просто оглянув пацієнта. Тому, якщо лікар призначив мазок із горла та носа на BL, його потрібно здати обов’язково!
Найголовніше лікування – це введення протидифтерійної сироватки, яка здатна нейтралізувати токсин, що циркулює у крові. Та отрута, що вже встигла проникнути в клітини серця, нирок та інших органів, знешкодити не вдасться, тому так важливо розпочати правильне лікування якомога раніше. Вважається, що якщо минуло більше 7 діб від початку хвороби, введення сироватки марно, але в будь-якому випадку терміни, дози та режим введення визначає лікар.
До речі: в Україні є кілька протидифтерійних сироваток, але якщо почнуться масові захворювання, на всіх її може не вистачити. У листі ВООЗ за 2017 рік йдеться про глобальний дефіцит цього препарату, тобто багато країн, включаючи високорозвинені, мають обмежені запаси сироватки.
Захворілому на дифтерію також призначають антибіотик, щоб знищити збудника і припинити подальше поширення бацили. Якщо курс антибіотика не був завершений, той, хто видужує, може ще кілька тижнів продовжувати виділяти дифтерійну паличку і заражати оточуючих!
Увага: навіть за адекватному своєчасному лікуванні смертність від дифтерії та її ускладнень у сумі може досягати 10-20%!
Усім, хто контактував з хворим на дифтерію, беруть мазки з носа та горла, щоб якнайшвидше виявити та лікувати носіїв. На жаль, буває так, що хворий на легку форму дифтерії продовжує якийсь час відвідувати дитячий колектив або ходити на роботу, а значить, виявити всіх контактних може бути дуже складно.
Єдиним надійним методом профілактики дифтерії на сьогодні є щеплення. В Україні їх проводять у віці 2, 4, 6 та 18 місяців, потім вводять по одній підтримуючій дозі у 6 та 16 років. Дорослі мають отримувати ревакцинацію кожні 10 років. Щеплення є ослабленим і очищеним дифтерійним токсином (по-науковому — анатоксином) у невеликій дозі. У цій вакцині немає живого збудника, тому захворіти на дифтерію від щеплення неможливо! У відповідь на введення анатоксину організм виробляє антитіла – спеціальні білки, які в разі небезпеки зможуть зв’язати отруту, що виділяється дифтерійною паличкою. Тобто головне завдання щеплення – не допустити тяжких форм хвороби та її ускладнень, пов’язаних із дією токсину. Щеплений може підхопити інфекцію, але протікати буде легко.
А от якщо в суспільстві накопичується «критична маса» щеплених громадян, а це, за різними оцінками, має бути 85-95% всіх дітей та дорослих, то хвороба зустрічатиметься все рідше і рідше, доки не зникне зовсім на даній території. Це називається колективний імунітет. Тобто людина, яка не отримала щеплення через медичні протипоказання або чомусь не виробила достатньої кількості захисних антитіл після вакцинації, буде захищена. Йому просто не буде де заразитися.
Вдумайтесь: дифтерія відноситься до керованим інфекцій, тобто тим, які можна запобігти за допомогою щеплень. Розумієте? Деякі інфекції ми можемо керувати!
Якщо дитині вже N років, і вона не вакцинована або вакцинована не повністю, зверніться до вашого педіатра, і вам складуть індивідуальний графік щеплень. Нещепленим дорослим, а також тим, хто не знає свого вакцинального статусу, рекомендується зробити повний курс щеплень з трьох доз. А тим, хто пропустив лише чергову ревакцинацію, досить одноразового введення вакцини незалежно від того, скільки часу пройшло від попередньої ревакцинації.
Повірте, ускладнення від щеплень зустрічаються у сотні разів рідше, ніж від самої хвороби. А сироватка, якою лікують дифтерію, спричиняє алергію на порядок частіше, ніж вакцина для її профілактики.
Все, що написано у цій статті, вивчалося не одне десятиліття на прикладі спалахів дифтерії у різних країнах. Найбільшим спалахом у світі після впровадження масової вакцинації була епідемія 1990-1998 рр. на території Росії та України. За цей час було зареєстровано понад 157 тисяч хворих та понад 5 тисяч смертей від дифтерії. Ця епідемія увійшла до всіх підручників світу як приклад різкого зниження охоплення населення профілактичними щепленнями на тлі погіршення соціально-економічної ситуації. Невже такий сумний досвід нас нічого не навчив?