Заміж за іноземця або Найпростіше американське життя матері-одиначки

Ми з сином сиділи на задніх сидіннях у поліцейській машині. Тісна, без ручок і кнопок, що відчиняють вікна або двері. Попереду на сидінні водія сидів поліцейський, у якого була важлива місія — відвезти нас із сином у те місце, яке ми називали будинком тут в Америці.

Під’їхали до хати. Бачу з машини виводять мого чоловіка у тапках та піжамі. Після кількох хвилин спілкування один поліцейський заарештовує його і відвозить у відділок. Інший же вивів мене на розмову…зачитав мої права, наказав моїй свекрусі безперешкодно дати можливість перебувати нам із сином у домі та поїхав…
Картина як з американської драми… чи не так?

Та ось ні. Це сюжет із мого життя. 2.5 роки тому я винесла з дому ті червоні валізи, які так дбайливо везла з України в Америку і більше ніколи не поверталася до місця, яке так і не стало сімейним гніздечком.

Перечитала свої статті.

Продовження Love story: життя української мами в Америці

Наш новий будинок чи Нове життя української мами в Америці

Ох, та Марлен і теперішня це як дві людини з різних планет. Яка натхненна і окрилена я їхала слідом за своїм чоловіком. Наївна, аж дивуюся.

Хто б знав, що наша пара проживе під одним дахом лише 9,5 місяців? Хто знав, що те, що передбачалося бути найпрекраснішим моментом у нашому житті, стане нестерпним пеклом. Місцем, звідки хотілося бігти. (Що я в принципі й зробила)?

Так і не втілилися в реальність щасливе спільне життя, ще кілька дітей, робота, подорожі разом. Нічого не вийшло.

Нині вже не болить. Я проходжу терапію з психологом, яка триватиме не один рік. Дитина моя щаслива і безтурботна зараз. Але що було далі після того, як я вивезла свої валізи?

А далі було життя під назвою «виживання в Америці, дитинко!» Через 30 хвилин після того, як моя колишня свекруха шпурнула мені дюжину образ і майже порушила наказ поліцейського – мирно існувати в одному будинку, я викликала таксі і поїхала в шелтер.

Місце, де ми з сином прожили найскладніші 4 місяці у нашому житті у Штатах. Але про це я все розповім поступово. Мені не вистачить цілої книги, щоб розповісти, як ми з сином виживали в ті часи, і через що нам довелося пройти.

А поки я писатиму наступні статті, просто хочу дати швидку пораду тим, хто так само як і я збирається заміж за іноземця. Дівчатка, знімайте рожеві окуляри і прислухайтеся до своєї інтуїції. Якщо вам здається, що щось не ладиться, не клеїться, не подобається, не йде як треба вам – ваш внутрішній голос кричить подумати ще раз. Слухайте!