Післяпологова депресія: неприємність, але не вирок

Активізація психологічних травм, як не дивно, найчастіше пов’язана із двома «нав’язаними глянцевою реальністю» образами. Перший — щаслива та ідеальна, завжди усміхнена і доглянута мама, у якої дитина ще голівку не тримає, але вже розуміється на квадратних коренях та знає таблицю множення. Інший — світське життя та кар’єра, тобто стандартний перелік того, що визначає тобі сьогодні як успішну особистість. Іншими словами створює кумира, який не завжди вписується в реальність та й не кожному потрібний.

Реальне ж материнство часто передбачає перепади настрою на гормональному фоні, тому та недосипання поруч із часовим милуванням маленьким носиком та радістю прання маленького одягу. І тут враз стрічка в соціальній мережі нагадує, що десь відбувається якийсь фестиваль, на якому всі твої друзі, а ти саме виплутуєш крихітну долоню з пучка волосся на своїй голові.

Давайте тезово пройдемося за симптомами, що можуть свідчити про серйозне завантаження у депресії, та можуть мати дуже драматичні наслідки, якщо вчасно ними не зайнятися:

• тривалий стан сумі та апатія,
• ніхто і ніщо не радує, плаксивий стан не минає тривало, день за днем ​​будь-яка інформація сприймається або яскраво вираженою байдужістю, або виключно сльозами та сумом,
• суїцидальні думки на тлі «всі мене забули», і, як наслідок «якщо мене не стане, ніхто і не помітить».

Варто зазначити, що всі пункти — природний стан жінки, викликаний гормональними змінами, посилений психологічними травмами, яким варто приділити увагу. Як правило, всі травми родом з детства, пов’язані з нестачею любові/уваги або з відсутності вміння приймати любов та увагу в такому вигляді, в якому їх дають.

Післяпологова депресія, допологова депресія або гормони та психотравми — суміш ще та! І що з нею робити та що варто зрозуміти в цій ситуації? Все по порядку.

1. Усвідомлення та гештальт-підхід до материнства. З власного досвіду можу сказати, що дуже боялася в принципі вагітності. Готувалася свідомо, обстежувалась і все таке. Всі страхи тоді здебільшого стосувалися невідомого: чого чекати від себе, як змінитись життя, і що з цим робити, як усе спекати, як тусуватися ночами, як бути ідеальною мамою.

У той час мені дуже допоміг чотирирічний курс навчання на психотерапевта у гештальт-підході, який я щойно завершила. Нові знання у галузі дитячої психології стали дуже вчасними та точно зробили з мене кращу маму, ніж я могла б бути без цих знань. Нормальну, живу маму, що усвідомлює свої тривоги і залишає собі на першому місці. Без перекладання на дитину непосильної ноші під умовним назвам «віддам кращі роки життя малюкові, і всю життя чекатиму дяки».

Головна навичка після навчання – усвідомленість. І щодо своїх страхів, і щодо виховання дітей, щодо громадських стандартів, очікувань, цінностей та всього іншого. Тоді мені сильно все це допомогло увійти в стан прийняття себе та всього, отримати максимальне задоволення від вагітності, народження та спілкування з дитиною. Психологічні курси або повноцінна освіта для будь-якої мами точно не зайві. Це я вам кажу як мама вже троє дітей.

2. Гормоні – штука непідконтрольна. На тлі втоми від постійно перерваного сну всі реакції загострюються. Особливо на фоні неспівпадіння очікування та реальності, коли ти хочеш новий досвід прожити ідеально, але не все йде за твоїм планом. Тобі здається, що весь світ живе у паралельної реальності. Щось десь відбувається, життя вирує, а ти вдома лежиш теплим матрацом для свого маленького дива. І тобі так важко даються ситуації власного безсилля — коли він плаче, щось його турбує, а ти — погана мама!

Насуваються думки на кшталт “про мене забули”, “я нікому не потрібна”. Привіт, гормони та регресія у дитячий стан образи на світ! Чудовий привід пожаліти собі та наплакатися досхочу. Мені також відомий цей стан, особливо за другою вагітністю. Але через деяку годину тобі вже самій буде смішно від своєї реакції і таких думок. Ні, про тебе не забули, ти всім потрібна. Це просто гормони. І ти така не одна.

Не впадай у розпач, допоможи собі думками про те, що будь-які тусовки, справи, робота — все це ще буде і не раз. А зараз – справжня магія. І весь світ нехай зачекає. А не зачекає — ну і Бог із ним. Буде щось інше, буде завжди. Ніщо і ніколи не є єдиним і останнім шансом, особливо, якщо йдеться про якісь події, що відбуваються, поки ти знаходишся у священно-магічному процесі наодинці з маленькою Всесвітом на руках.

Звісно, ​​в теорії та зі сторони бути розумним значно легше, ніж на практиці, коли зненацька підступає паніка, і здається, що все пропало. Важливо в ці моменти знаходитися в оточенні люблячих, терплячих людей, які розуміють, приймають і стійко зносять твої гормональні припливи в перемішку з панічними атаками і навіть істериками.

3. Опануй собі, за тобою стежити маленькі оченята! Йдеться не про пригнічення справжніх станів та настроїв. А про те, щоб вчасно розпізнати свої почуття та проблеми, і розібратися з ними: усвідомити, прийняти, вирішити. Англійці кажуть: «Не виховуйте дітей — виховуйте собі: ваші діти все одно схожі на вас». Не варто створювати «зовнішню фіктивну картинку» на щастя. Діти «зчитають» те, що справжнє. Варто пам’ятати, що здоров’я дитини до трьох років — цілком і повністю відображення маминого стану здоров’я та психологічного настрою. Перелік симптомів та їхнє значення можна знайти у чудових довідниках з психосоматики Луїзі Хей або Ліз Бурбо.

Здоров’я дитини від трьох до семи років — відображення родинної системи. Від семи вже самостійно набуті нюанси, на які, безумовно, впливають і стан/настрій мами, і відносини між партнерами, і самовідчуття дитини собі в світі та серед соціуму, і всі інші.

4. Вчасно надавай собі допомогу! Якщо депресія затягнулася та вже впливає на біохімію мозку не лише психологічними установками, тоді вже чимдуж прямуй до психіатра і за безпечними антидепресантами. Не треба цього соромитися. Значно логічніше стидатись самообману та брехні собі замість того, щоб отримати допомогу та насолоджуватися життям.

Якщо зустрітися зі спеціалістом не виходити, можна допомогти собі самостійно. Завдяки навчанню на психотерапевта, я відкрила свого часу для себе квантову психологію, поняття квантового поля, багатоваріантності реальності та особистого вміння кожного творити свою реальність якщо не змінами подій, то змінами свого ставлення до них.

5. Читайте книги, вони здатні творити дива та змінювати реальність. Пошукайте авторів Ліз Бурбо, Джо Диспензу, Вадима Зеланда, Ніла Доналда Волша. Це всі люди, які дуже дохідливо та легко пояснюють, чому ми живемо так чи інакше. Їх твори допомагають взяти відповідальність за свою життя і навчитися його свідомо творити.

Отже, головна думка всієї літератури в тому, що мозок не відрізняє фантазії від реальності, тож на чому фокусується наше увагу — на тому фокусується більшість нашої життєвої енергії. А далі, за законом електромагнітного поля, у життя притягуються люди та події відповідних вібрацій та заряду. Іншими словами, іноді потрібно буквально заставити собі мислити позитивно, мріяти про добре, проговорювати собі знову і знову те, чого бажаєте.

Американські індіанці мають таку притчу. “У кожному з нас є добрий і поганий волк. І знаєте, який виграє битву? Той, котрого ми годуємо”. Тож робіть того внутрішнього вовка, вкладайте енергію в той варіант дійсності/думки/мрії/образи, який має перемогти.

Далі задіюйте більш прості методи, щоб «заякорити» цей позитивний стан: скуштуйте щось смачненьке, перегляньте улюблений фільм, послухайте приємну музыку, що надихає, даруйте-отримуйте квіти, подарунки, прийміть теплий душ тощо. Бережіть собі! Дозволяйте собі вчасно просити та приймати допомогу. І хай буде щастя вам та вашим дітям!