04.05.2018 |
6 хв. читанняСтавлення до дітей та життя в Америці: записки української мами
Останні півтора роки живу в Америці. І маю сказати, що все ще знайомлюся з місцевим життям, менталітетом і культурою. І все ще дивуюсь багато чого. Насамперед дивуюся, як мама. Тому що встигла пожити з дитиною в Україні 1 рік та 4 місяці, і ось рівно стільки ж ми живемо тут.
Джерело: [email protected]
♥♥♥
Я думаю, що ще не раз вам розповідатиму про те, що найбільше відрізняється в американському підході до виховання дітей від нашого, пострадянського. Сьогодні хочу поділитися тим, що впадає у вічі відразу ж, як тільки ти сюди потрапляєш: реакція людей на твою дитину.
Тут люди не залякані своїми бабусями: тут захоплюються дітьми як своїми, так і чужими. Компліменти роблять дітям просто на кожному кроці. Продавець у магазині, перехожі, поліцейський чи лікар – всі вони розквітають в посмішці, коли бачать твою дитину, і обов’язково знайдуть, що сказати хорошу про неї. Як правило, це буде щось у стилі “He is so cute!”. До речі, діти так роблять! Вже десь з 7 років вони зовсім не соромляться сказати мамі дитини, який у неї милий малюк.
А як же пристріту? А як же «тьху-тьху-тьху на тебе» та «поганий хлопчик» (і потім виправдання: «Це я, щоб не наврочити»)? А як же ховати дитину в колясці від сторонніх очей, щоб ніхто не глянув на неї ще раз? Цього всього тут нема!
facebook/Анастасія Селейман-Гольдак
♥♥♥
Тут місячних дітей носять у спеціальних кенгурушках і навіть не думають їх ні від кого ховати. І уявіть собі, всі живі. І дуже здорові. У всякому разі, на даний момент Америка належить до країн із найменшою смертністю дітей у порівнянні з іншими.
І знаєте, які б критерії для оцінки життя дітей я не взяла для порівняння – по всіх їх Америка явно виграє. Тут краще рівень життя, тут люди щасливі, діти дуже позитивні та ввічливі. Їхні батьки чудово з ними спілкуються. Їх не б’ють (це взагалі окрема тема, і я повернуся до неї в інший раз). Вони всі неймовірно спортивні, кожна дитина обов’язково займається якимось видом спорту на постійній основі – без цього тут аж ніяк.
Ну, тобто я намагалася пояснити всі ці наші дурні забобони якоюсь народною мудрістю, намагалася повірити, що «Якщо люди кажуть, що не треба показувати нікому дитину, і не можна, щоб її нахвалювали і тим більше захоплювалися ним чужі люди, — значить, вони щось знають, значить, у цьому щось є» — я все ж таки не знайшла жодного підтвердження цьому в країні, яка була б просто в шоці, якби дізналася про те, що десь у таке вірять! Я навіть не намагалася пояснити американцям, що у нас не прийнято робити дітям компліменти, тому що це «небезпечно і може нашкодити їм» ))) Я все-таки хочу, щоб про мою країну добре думали!
facebook/Анастасія Селейман-Гольдак
♥♥♥
І ще один приклад із цієї ж серії. Я кілька разів чула від наших емігрантів скарги на те, що «американці такі нетактовні!». «Коли я була вагітна, вони постійно мене питали, хлопчик буде чи дівчинка, цікавилися, коли у мене ПДР і навіть намагалися помацати мій живіт!» – Розповідає дівчина. І знаєте, мені дуже шкода, що вона так сприймає. Я розумію, що тут відіграє роль саме різниця у менталітеті. Я говорю цій дівчині: «Уся справа в тому, що це тільки у нас тема вагітності завжди пов’язана з мільйоном страхів, побоювання та забобонів.
У нас дівчину починають залякувати з першого дня, як тільки вона дізнається про своє щастя. І розповідати нікому не можна, і фотографуватися не можна, і ім’я говорити нікому не можна, і ліжечко купувати до пологів не можна… Боже, що тільки не можна бідним мамам, яким просто не залишають можливості порадіти своєму щастю! Ну, то радіти, звичайно, можна, але тільки тихо. І нікому про це не говорити)
А то що? А то лихо трапиться! І дитину ти втратиш, а не втратиш – так помре під час пологів, а не помре – так хворий буде, і так далі, тощо. Звичайно ж, у всій цій атмосфері дівчата справді бояться зайве слово про свою вагітність сказати, бо якщо щось раптом трапиться – будеш винна.
facebook/Анастасія Селейман-Гольдак
♥♥♥
Але справа в тому, що в Америці цього немає. Вони й уявити не можуть, що своїм питанням про поле дитини завдають нам смертельної образи! Насправді я думаю, що їм глибоко наплювати на те, коли у нас ПДР і кого ми народимо. Я впевнена, вони ставлять усі ці питання тому, що припускають, що нам приємно про це говорити. Припускають, що ми відчуваємо неймовірну радість у зв’язку з нашим станом і нам тільки про це хочеться розмовляти!
Що ми будемо вдячні, якщо вони поцікавляться нашою майбутньою дитиною, і що вона має можливість почути з живота, що в цьому світі люблять про нього говорити, що на нього чекають і раді його існуванню. І, до речі, я була саме такою вагітною! Але тоді ще я жила у Києві. Я справді хотіла говорити тільки про свого малюка, і як же мені прикро, коли деякі люди обривали ці розмови на півслові, робили страшні очі та перекладали тему! На мою думку, така реакція може нашкодити плоду набагато більше, ніж розмови про те, як сильно мама на нього чекає.
І так само я впевнена, що з двох дітей, перший з яких чутиме все своє дитинство «тьху на тебе, поганий хлопчик», а другий – «який же він красивенький, який він розумний, які в нього красиві очі!» та ще й від незнайомих людей, впевненіше в собі, позитивніше до людей і життя, добрішим і щасливішим буде саме другий.
Це підтверджено тисячами психологів за останні 50 років.
facebook/Анастасія Селейман-Гольдак
♥♥♥
Саме тому я дуже рада, що моя дитина зараз живе саме в такій атмосфері. І дуже сподіваюся, що це незабаром прийде до нас. Адже приходять інші «віяння із Заходу», чому ж не прийти і цьому? Люди дивляться західні шоу, носять одяг західних брендів, їздять на західних машинах, слухають західну музику… Може колись і компліменти почнуть робити «по-західному»? Ну хоч би дітям)
♥♥♥
І останнє, що я хотіла сказати – це те, що насправді нетактовне. Це далеко не безневинне питання в стилі «хлопчик чи дівчинка», а весь цей жах і ганьба з опери:
— «Куди вам третю дитину? У вас однокімнатна квартира»
— «А тебе не бентежить, що у дітей така різниця буде велика? А те, що коли йому буде 20, то тобі – 60?
— Що ви собі думаєте, твій чоловік ледве на хліб з картоплею заробляє, як ти можеш у декрет піти?
— А чому ти досі грудьми годуєш? Після року у молоці вже нічого немає!
– Чому ти прикорм ще не ввела? Я вже в такому віці м’ясо давала!
— «У 4 місяці дитина повинна перевертатися вже, а твоя навіть голову не тримає. Що з ним? Ти лікарю показувала?
Цей список можна продовжувати нескінченно. Я гадаю, ви зрозуміли, про що я.
Так ось, це – нетактовність. А запитати у вагітної щось нейтральне про її малюка (не вникаючи при цьому в її сімейний стан, кількість кімнат та зарплату її чоловіка) – це милість та ввічливість.
♥♥♥
Сподіваюся, що багато хто зі мною погодиться. Дуже хочу, щоб люди викинули зі своєї голови забобони, яких ніякої користі, а лише одні незручності.
Про інші свої враження я розповіла у цьому відео.
⇓⇓⇓
Джерело: Уoutube, автор: Мама Нового Часу
Далі буде …
