Невеликі жахіття безкоштовної медицини: одкровення багатодітної мами

Довгоочікувана вагітність, 9 місяців щастя та свободи! Але є одне ПЗ – відвідування жіночої консультації, яке нерідко закінчується поганим настроєм, зіпсованими нервами та навіть сльозами майбутньої мами. Чому?

instagram@lenaflyunt

Найбільше, навіть більше ніж пологів, вагітні бояться жіночої консультації. Там сидять хамовиті тітки, які, коли ти задоволена з порога випалюєш «Я вагітна!», насамперед запитують «Аборт робитимеш?». Консультація це таке чистилище для жінки, де принижують, ображають, залякують та забирають літри крові. Наскільки це було правдою, мені потрібно було перевірити на собі.

Олена Флюнт

Блогер, мама трьох дітей, перинатальний психолог

@lenaflyunt

@@@@

У провінційних містечках дещо інакше, ніж у великих містах. У великих містах є великі лікарні та великий вибір. У провінції вибирати не доводиться. Тому, почитавши на форумах, чого мені чекати в жіночій консультації, відкинувши страх і зібравши всю волю до кулака, я вирушила ставати на облік. За дивним збігом обставин моя жіноча консультація з прописки знаходилася на іншому кінці міста. У минулому, добротна будівля багатопрофільної лікарні, зараз виглядала гнітюче, але всередині все було акуратно і чисто. Хоча мостини під ногами рипіли страшно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На збереженні. Як лікують у наших лікарнях: реальна історія зі щасливим кінцем

Відсидівши належну чергу, начепивши радісну посмішку, я гордо впливла в кабінет. На мене втупилося дві пари очей.

— Здрастуйте, я на облік. У зв’язку з вагітністю, — мій голос дивним чином охрип.

– Термін?

– 9 тижнів!

– Чого так рано прийшла?

– Еее, ну як же … я була на збереженні, сказали відразу до вас, ось самі все подивіться … – я відчувала себе злегка ідіоткою і мене не залишало відчуття, ніби я прийшла не в громадське місце, а безпосередньо додому до лікаря

– Ну ясно, на ось, заповнюй!

Мені вручили купу паперів і відправили в коридор. Там виявилося багато незрозумілих питань, суті яких я не розуміла і де ставила прочерк. Упоравшись із першим завданням, я відчула, ніби вагон із цеглою розвантажила. Прямо квест якийсь.

– Заповнила? Добре. А тепер слухай сюди уважно і запам’ятай, двічі повторювати не буду.

@@@@

І помчала! Мені було виписано здати стільки аналізів, що від кількості у мене запаморочилося в голові. Але найстрашніше було не в цій кількості, а в самій процедурі здачі – я мала приїхати в свою консультацію, де б у мене взяли кров, а потім мені треба було самій розвести всі пробірки лабораторіями, які знаходилися в досить віддалених кінцях міста. Кожній пробірці було виділено свій день тижня. Тобто не можна було одним махом здати все, доводилося кататися туди-сюди за день.

Чоловік теж зазнав детального дослідження, чому був не дуже радий, але стійко терпів усі маніпуляції. У цьому був безперечний плюс, який став очевидним набагато пізніше – всю вагітність ми проживали разом, чоловік був у курсі всіх моїх відвідин консультації та часто мене супроводжував. Таким чином, він дізнавався про подробиці і бачив, як це все нелегко. Як бонус, він вивчив усі плакати, що висять на стінах гінекологічного відділення, і без зусиль міг вести бесіду на тему дисплазії та патології шийки матки.

Але не лише аналізи були в обов’язковому списку дільничного гінеколога. Мені належить пройти всіх фахівців, аж до відвідування місцевого педіатра. Внутрішньо я дуже обурювалася – та що ж це таке, ніякої жалості до вагітних, через день треба вставати в страшну рань і їхати чорт знає куди, бо всі ці фахівці приймали в різні дні і були розкидані по всьому місту. А місто у нас хоч і провінційне, але довге-довге.

Але я дуже боялася порушити порядок і виконувала все, що мені говорили. Натомість навчилася входити скрізь без черги, безтурботно посміхаючись і не приймаючи все близько до серця. Інакше, якби я пропускала юрби пенсіонерів, то й ночувала б у лікарні. Пенсіонери невдоволено підтискали губи, але пропускали. Коли ж хтось намагався мені заперечити, я нахабно заявляла, що є носієм нового життя і мені вкрай не корисне тривале перебування серед тих, що чхають і кашляють. Я розуміла, що зараз не час соромитися, і я повинна думати насамперед про себе, а не те, що пристойно, а що ні.

@@@@

На щастя, всі мої аналізи були хорошими, як сказала лаборант, надаючи результати «Ваша урина прекрасна, чиста, як сльоза!» Усі призначені профільні лікарі також були задоволені моїм фізичним станом.

Усі, крім офтальмолога. Це була єдина хамовита тітка-лікар, яка потрапила мені за всю вагітність. Дізнавшись, що зір у мене не дуже добрий і ледь глянувши мені в очі, вона величезними літерами написала на титульному аркуші обмінної картки «Виняток потужного періоду. Пряме показання до кесаревого розтину»

— Але ж ви не перевірили стан моєї сітківки! – У мене зір був поганий не перший рік, і я була в курсі всіх тонкощів

— Жінка, йдіть уже, не затримуйте черги. Чи не народите ви самі, що не ясно?!

Чудово, подумала я, жінкою у 24 роки мене ще ніхто не називав. Мені стало прикро і неприємно. Я була впевнена, що народжуватиму природно, принаймні, вагінально. А тут нічого не перевіривши, мені підписали вирок.

Ще через місяць я вже втомилася від нескінченних аналізів і перевірок. Я дивувалася, навіщо мені це все, якщо всі твердять, що я здорова, як кінь. Навіщо це все? Та й перспектива кесарева мені не подобалася. У всій цій лікарняній метушні, у цій нескінченній обов’язковості, я втрачала дорогоцінні моменти своєї такої бажаної вагітності. Я не насолоджувалася, а була постійно щось винна. Не так я собі уявляла дев’ять місяців. Я слухала лікарів, але не довіряла їм, ставлячи під сумнів кожне слово. Я не була спокійна, а навпаки, моє занепокоєння посилювалося з кожним днем. Я відчувала себе хворою, у мене живіт ще не виріс, а вже ледве ходила.

Жіноча консультація була страшним місцем, як писали на форумах. Там працювали звичайні люди, які втомлено усміхалися, якщо до них у кабінет заходили з посмішкою. Але я стала втомлено посміхатися. Мене пригнічували обшарпані й холодні стіни, жахливе гінекологічне крісло, на яке колись мене запросять видертися, нескінченне «треба» та «повинна».

Якоїсь миті я зрозуміла, що я не витримаю все це до кінця вагітності, впаду духом і в результаті мені зроблять кесарів. Спрацював інстинкт самозбереження, і я вирішила кардинально змінити стиль проживання вагітності, місце проживання, і насамперед лікаря. Я не хотіла боятися та переживати. Мені потрібна була людина, яка б впевнено провела мене дорогою до такого бажаного материнства, без пригод. У мене був вибір і було б неправильно ним не скористатися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Чому з дітьми треба розлучатися
Як материнство нас омолоджує: висновки дослідної мами