-->
Натхненний постом прекрасної художниці та письменниці, а до того ж і моєї подруги Світлани Дорошовоїя вирішив розповісти про три свої книжки, що вийшли минулого року, трохи більш докладно, ніж робив це раніше.
Почну по порядку.
Головним редактором у цьому видавництві працює моя давня подруга Маша Курочкіна. Директор видавництва Ганна Похлєбаєва приїхала до Києва з Мінська (а у мене там половина країни родичі по маминій лінії). Здавалося б, у цьому видавництві вже мають вийти збори моїх творів. Але ні, ніякого блату, все чесно.
Багато всього я пропонував Маші, поки одного разу вона мені не відповіла мало не миттєво – це наше! Нашим виявився не римований (але з розміром та ритмом) вірш “В океані”, така собі абсурдна весела енциклопедія Це наше, сказала Маша, але я прикинула, не вистачає його на книжку, треба дописати. А дописати для мене, тим більше вірш, це щось із галузі фантастики. Бо якщо я закінчив щось, то закінчив. Фіг що вже додаси. Але не цього разу. Цього разу я досить легко і задерикувато дописав ще пару чотиривіршів, розкидавши їх за готовим віршем то там, то там.
Вийшло весело. А головне, що це моя перша книжка для дітей дитсадкового віку. Звичайний мій читач – молодший школяр. Ілюструвала книжку чудова Марічка Рубан. До цього в «Артбуксі» у неї вже вийшло кілька книг, вона ж малювала акварелі для Київського зоопарку і ще багато для кого і чого, у неї відомий стиль, ви, напевно, так чи інакше стикалися з її творами. Книга вийшла російською та українською мовами.
Спочатку вірш було написано російською. Я сам взявся його перекласти українською. Маша Курочкіна сказала, добрий переклад, але поганий. І віддала вірш Катерині Перконіс, редактору іншого київського дитячого видавництва. Переклад був виконаний чудово – як мій, тільки краще. Рази на три. Мінімум. Загалом, чудова вийшла книжка для читання та розгляду з дітьми дитсадкового віку.
Книга написана мною у співавторстві з письменником та художником Віталієм Кириченком. Діло було так. Сиділи ми якось у Віталіка на кухні та пили сухе біле. І подумали, а чи не написати нам щось разом? Звісно, написати! А що? Звичайно, щось таке.
Загалом вирішили звернутися до старовинного жанру дитячих страшилок. Пам’ятаєте, труну на коліщатках, віддай своє серце, синій ніготь, чорна рука? Але тільки так, щоб не обігравати вже обігране, а зробити щось нове та провокаційне. І хуліганське. Особисто я переконаний, що у книжках для дітей має бути провокація. Маленька або велика, але винна.
Ми так захопилися ідеєю, що вирішили – це будуть розповіді дорослих батьків, які розповіли один одному, а не дітям. Так у першій частині й вийшло. Але поки що ми її писали, деякі з цих страшилок таки читали наші діти. А чого це ви тільки один одному їх розповідаєте, питали вони нас із певною образою. І тоді ми дописали другу частину, де розповідаємо страшилки при світлі дня в компанії наших дітей. Віталік особисто проілюстрував книжку зі своєю характерною манерою. При цьому використовуючи лише чорні та білі кольори.
Ще до виходу книжки ми розуміли, що за неї прилетить від деяких батьків. І, звичайно, прилетіло у фейсбуці. Але позитивних відгуків було більше. А один хлопчик навіть тричі поспіль прочитав книжку і тричі ображався, що вона швидко закінчилася. Віталік пообіцяв йому, що ми напишемо продовження.
До неї входить велика повість і оповідання під загальною назвою «Був би Бодя». Це історії про дружбу, про дитинство та дитячі пригоди та відкриття. Не казкові та абсурдні, як більшість того, що я пишу. Історії дітей, життя яких торкнулася війна. Історії веселі, але сумні. Кажуть, наразі деякі люди «втомилися» від війни. Дивна втома для тих, хто на війні не був. Це так, короткий ліричний відступ. Я також не був на війні.
Повість «Вовка, який осідлав бомбу» стала призером конкурсу «Нова дитяча книга», отримала диплом фіналіста Корнійчуківської премії та почесне свідоцтво «Учасник короткого списку» премії імені Бабеля. Сама книжка увійшла до короткого списку найкращих дитячих книжок 2019 року «Топ-Барабуки» та список найкращих книг року за версією українського ПЕН-клубу. Це я побрязкав медалями, бо на обкладинці книжки їх нема.
Дуже круто проілюстрували книжку художники Андрій та Діана Нечаєвські (мені здебільшого таки щастить із художниками). Українською мовою книгу переклав чудовий дитячий письменник Іван Андрусяк. Вийшла вона, як ви вже, мабуть, зрозуміли, також і російською, і українською мовами.
Ну ось, більш-менш докладно. І вибрати є щоJ
Купити мої книжки можна ТУТ!