-->
Коуч гармоничной жизни, автор новой жизни, счастливая мама маленькой Евы.
Галин девиз, с которым она идет по жизни: «Вкусам не потакают, их воспитывают!» В своем блоге активная и творческая мама расскажет о первой беременности в 35 лет, рождении долгожданной дочери, отношениях с любимым мужем, о том, как жить и наслаждаться каждой минутой… Живу, дышу, делюсь @livejournal.com
Блогер, коуч гармонійного життя, майбутня мати Галина Смагло відверто розповіла сайту moirebenok.ua, що відчуває жінка під час першого триместру вагітності.
Вагітність настала приблизно 6 лютого. Перший триместр (мені це стало зрозуміло пізніше) — найвідповідальніший і заслуговує на особливу увагу. За моїми фізичними відчуттями, все було звичайно. Тіло в нормі, живіт не виріс, ну я жила собі звично. Щоранку проводила урок йоги, в принципі це все, що стосується навантаження.
Майже одразу, дізнавшись про своє становище, я відвідала заняття з йоги для вагітних, піддивитися ідеї! Здивувало те, що тренування досить силове і взагалі не легке, я його собі уявляла. Щоправда, в ютубі включиш — такі повільно сумні ці ролики та коментарі, як прощаєшся з життям, а не навпаки!
Але тут кілька асан було таких, що я зі своєю підготовкою та завзяттям почувала себе слабаком! А дві саме пузатенькі леді кректали, але виконували! Загалом, я взяла кілька ідей собі в пул і більше туди ніколи не вибралася.
Засвоїла правило:
Без аналізу та глибокого розуміння, просто повірила. Але чоловік та його консультант (завідувач акушерського відділення у кращій лікарні Донецька, автор кандидатської роботи про породіллі з вродженими вадами серця) наполягли: у цей період жодного статичного навантаження! Розтяжки так, але силових навантажень на ноги не давати! Особливої значущості цього я не зрадила, та й зізнатися, статику не люблю і недовго витримую, тож не дуже грішила.
17 березня зробила перше УЗД. Намагалися навіть пророкувати двійнят, але ні:) Поїхала до клініки «Адоніс» на Житомирській трасі, за рекомендацією. День був сірий, безрадісний, УЗД миттєве – з чіткою метою не нашкодити і зрозуміти, що є що зберігати, тобто плід в матці. І після цього – список препаратів, що вживати. Я покидала та відклала його.
Тут мене кинулися вмовляти на пологи в цій клініці. Для мене це так фігурально, ха-ха. В інтернеті пізніше подивилася, що пологи в «Адоніс» коштують 45 000 грн (я пам’ятаю подружок, які платили по 100 доларів, і це було багато). Час йде!
Але справедливо помітив той самий акушер: ви спочатку виносите, а народити знайдемо де. Ось я і вирішила цим не спантеличуватися, а більше уваги віддати зараз. Не скажу, що це просто. Допомагали тільки стресові ситуації, а без них не було, чому міряти — чи йде процес?!
Протягом квітня (третій місяць моєї вагітності) у мене були домовленості про оренду двох залів, тому я продовжила давати уроки йоги. Подумала, що цим місяцем і закінчу попереду тепло, можна проводити заняття на пленері, ну і якщо раптом сильно виросте і заважатиме живіт, я завжди зможу переглянути свої плани.
На 28 квітня було призначено розпис у загсі та фотосесію. Ми не запрошували гостей, взагалі, як би, між іншим, вставили цю подію у свій графік… але чесно — хто як. По фото, що залишилися на згадку, видно, що якусь роботу таки проведено! Цим я й займалася:)
А мій майбутній чоловік Вова тим часом планував травневу поїздку до Європи машиною. Зізнатися, мені її зовсім не хотілося, тому що я була огорнута інформацією від тих самих тривожних матусь:) але чомусь їх я обрала на цей період у консультанти, правда?
22 квітня я провела на турнірі з боксу, де ставила дівчат на ринг. Було голосно, але бої закінчилися на диво рано, наче моя сила;)
увечері помітила злегка коричневе забарвлення виділень, але вирішила не надавати цьому значення. Хоча мені не раз говорили: тільки кров — одразу дзвони!
Важко пояснити, чому я цього не зробила: невпевненість, стиснення, надія, що пронесе… Вранці ознаки кровомазання стали явнішими. Була неділя. Цей привід і започаткував мою дружбу з Ольгою Казімірівною — донецьким лікарем у п’ятому пологовому будинку.
З цього часу довелося погодитися і вживати значну дозу жіночого гормону прогестерон як таблеток і свічок. До цього мені не було очевидно чи навіть ймовірно, що це потрібно (хоча прописували, все хором!). Як мені пояснили, мінімальна доза, яку призначають – 200 мг на день. О. К. пояснила, що закордоном не призначають понад 400, а у нас перестраховуються. Тому спочатку довелося приймати аж по 600 .
Але на той момент у мене вже сформувалося розуміння:
Прийом препарату та заборона сексу прописали до 20 тижнів (тобто на два місяці наперед). Жоден із лікарів не дав навіть натяку на згоду на подорож. Більш того, прописали лежати! Запропонували полежати у відділенні, але почуваючись бадьоро, я не стала псувати собі карму лікарняними, хоч і досить затишними, інтер’єрами.
Чи їхати в подорож — постало питання руба. З одного боку загроза переривання вагітності, з іншого – спраглий вражень ось-ось чоловік, розчарування якого в сенсі життя несумісне вище, ніж загроза. Правда, був нелегкий вибір. Але я вирішила твердо – нікуди я не поїду. Просто не поїду і все. Не передати, як прикро, що це наступного дня після розпису. Я взагалі не проти, щоб Вова подорожував, щоб зробив це разом зі своїм сином – я це дуже поважаю та вітаю! Але моя внутрішня дитина потребує сатисфакції! Просто щоб про мене не забували, засліплені успіхом своїх хвилюючих подій! (Схожа історія повторилася через півроку, а почуття ті ж самі… не вчуся, мабуть).
Загалом ми знайшли рішення, яке влаштувало всіх: їм поїздка, мені новий айфон (якраз дуже хотілося!). І я залишилася вдома в прекрасний травень спостерігати з вікна за спокусливою весною! Дивовижні відбулися в мені зміни. Я не через силу, а з задоволенням більше лежала, ніж ні. Пристосувалася проводити коуч-сесії по скайпу – так сподобалося, це мій улюблений формат!
Жодної йоги мені не хотілося цілих три місяці, відновила практику значно пізніше! Намагалася раніше, але це було через силу і через умовляння себе безглуздо. А мені здавалося, що я така енергійна, повна драйва! Але ні, всьому свій час! І як не дивно, те саме затишшя, заспокоєння, уповільнення, яке мені так рекомендували, дало свої плоди.
На початку травня мене запросили в івент проект, від якого складно було відмовитися: у ньому було на диво багато визначеності та осяжні терміни. Спочатку я займалася комунікаціями з артистами, логістикою та оформленням документації з дому, а потім власне пару днів провела у чистій організації на майданчику. Мені дуже сподобалося у плані зайнятості, спілкування, енергетики, віддачі!
Можу сказати, що під час першого триместру було багато невизначеності, нерозуміння, я б його метафорично описала як рух на дотик. Я ніби наполегливо чекаю змін, а їх особливо не відбувається — у матеріальному плані, на рівні результатів та форм.
Мати кілька думок – здорово. Консультуватися з лікарями, як із жіночої консультації, так і з платних, передових клінік, і потім вибирати, до кого прислухатися. За відчуттями. Так, це саме час потроху переводити фокус на себе. Прислухатись, що відчуваєш, чого хочеться, чого не хочеться. Більше лежати, прогулюватися, споглядати. А навіщо і як це знадобиться, час покаже.