02.11.2017 |
8 хв. читанняЩоденник майбутньої мами. Історія третя: про подорож до Польщі, Хорватії та Італії
У свіжому блозі майбутня мама, коуч гармонійного життя Галина Смагло розповість про свою автомобільну подорож до Європи на 5 місяці вагітності.
Галина Смагло
Ми з моїм чоловіком були знайомі давно, не бачилися 18 років, а потім якось вчасно знайшли один одного — і залишилися разом!
Галина Смагло
@livejournal.com Коуч гармонійного життя, майбутня мама
Що нас об’єднує:
- Жага руху.
- Активний спосіб життя.
- Математика основу знань.
- Пристрасть до гор та підкорення вершин.
- Прагнення стати кращим щодня.
Так ось, поки кожен жив своє життя, проте ми розвивалися паралельно: сходили на гірські піки, проводили вільний час аутдор — і зустрівшись, насамперед підкорили разом Ельбрус. Це для обох поки що найвища вершина, 5642 метри.
Але це все до, а з настанням вагітності ми вже мали візи і план подорожей. Її перебіг спочатку не зовсім сприяв переїздам, і тому на межі першого та другого триместру я не поїхала з сім’єю на машині до Європи, прислухавшись до рекомендацій лікарів полежати, і навіть домашню роботу делегувати.
А ось на п’ятому місяці дуже здорово все склалося. З Києва ми вирушили машиною на польський курорт Закопане. Дорога Україною зайняла шість годин – покриття цілком приємне, виїхали до світанку, та ще й день видався похмурий. Для дороги влітку це чудово. Все складалося чудово, але потім п’ять годин на кордоні вже під палючим сонцем у залізній коробці трохи зіпсували враження.
Заїхали погуляти Краковом, у Польщі виявилося дуже смачне морозиво, і не поспішаючи вирушили в гори. Вже розслабившись, що тут зовсім недалеко — раптом натрапили на ремонт дороги, поліція розвертала транспортний потік різко убік — отже, в іншу ущелину!
Мій чоловік має унікальну інтуїцію, головне їй довіритися, а не сплутати з безвідповідальність, наприклад. Шалений GPS з картами, оновленими в 2013 році, репетував «Розгорніться!», але Вова впевнено мчав у ніч у череді низки інших машин. Було вже не просто темно, а близько опівночі. Незнайома місцевість, ще й гірська, непрацюючий навігатор, втома від розпочатого о 4-й ранку дня (не пам’ятаю, чи спали ми взагалі), і напружена тиша в салоні.
Напевно, багато жінок мене зрозуміють, як хотілося радити, питати, коментувати… І як непросто було промовчати — і, більше того, зберігати мовчання в часі!
Мені навіть вдалося задрімати. Нічні серпантинні повороти, що долаються на підвищеній швидкості (а я б вибирала пригальмувати!) і навіть у щільному автомобільному потоці, з досить невеликою дистанцією з авто, що йдуть попереду… І тут Т-подібне перехрестя, поворот направо і вигук полегшення: «Так, мої ставки спрацювали — всі ці хлопці знають, куди їдуть — і вивели нас на правильну дорогу!» Навігатор теж зрозумів, проклав маршрут, і ми жваво стали балакати. На місце приїхали опівночі, дзвонили по мобільному, щоб розбудити господарів, але все це були вже деталі.
Це один із днів автомобільної подорожі. Я люблю підніматися і дихати, і тут наша відмінність – Вова багато працює, і нагорода йому – відпочинок у довгих дорогах. Тому він каже зазвичай: «Та що там їхати!»
Я чималими зусиллями наполягла, щоб ми спочатку поїхали недалеко за межі кордону, а не до Норвегії. “Та що там, 2500 км, вжжжик, три дні – і ми там!” І це «вжик» доводилося щодня відстоювати. Наприклад, «Хорватія тут неподалік Польщі» — виявилося, що в дорозі 9 годин розрахункового часу, звичайно, протягом одного дня. А якщо врахувати, що ми встаємо не рано, збираємося неспішно, хочемо робити привал (а як же, це вже моя умова — прогулянки та обід!), то ми часто приїжджали пізно вночі.
Коли я зрозуміла, що протистояти безглуздо, у нас різні погляди на «далеко» та «недалеко», то розслабилася і отримала максимум задоволення від поїздки. Ми дійсно яскраво та різноманітно провели 12 днів, відвідавши різнопланові місця!
Першого ж дня пішли на гору Гевонт. Це кайф. Якщо не обережні, як я, то чиста насолода звичним способом життя. Живіт ще не видно, але й адаптації до гірських переходів ще немає!
Галина Смагло
Дощового дня машиною з’їздили в недалеку Словаччину, погуляли там у кількох містечках.
Сходили на озеро Морське Око — одну з найяскравіших та найвідвідуваніших пам’яток у польських Татрах. Туди паломництво цілий день! Від паркування йти 9 км, можна під’їхати на кінському возі. Йти асфальтованою широкою дорогою, що вражає! У цій Польщі взагалі все так акуратно і продумано, незрозуміло, як їм це вдається — адже теж слов’яни!
Озеро виявилося дивовижною краси і пояснило свою популярність — воно дуже нагадало мені алтайські краєвиди. Адже Алтай дуже далеко на півночі і туди дістатися набагато складніше, ніж за півтори години прогулянки від машини!
Галина Смагло
Чоловіки пішли вище, на вершину цього гірського масиву, а я залишилася насолоджуватися краєвидами. Поспала у спальнику, погуляла навколо озера… Прийшли вони до темряви, ще й почався дощ, спускалися ми вже одні й зовсім уночі. Це місце однозначно варто завітати, всім рекомендую!
Наступного дня ми зібрали речі і сіли в машину навіть за півгодини до запланованих 11.00, але тут же уткнулися в ремонт дороги на нашій вулиці, якою захоплювалися по приїзді! Довелося гуляти ще три години, і на нічліг у Хорватії ми приїхали о другій годині ночі.
Втім, це і добре — готель виявився просто на трасі, навіть прогулятися нікуди, хоча на верандах ті ж таки красиві квіткові композиції, що і на фотографіях, що продають:)
Наступного дня провели у прогулянці у національному парку Плітвицькі озера. Вибрали прогулянковий маршрут середньої довжини – 8 км. Спочатку йде щільна юрба всіх національностей. Казково — опинитися раптом серед усього світу: японці, афроамериканці, росіяни не на машинах, хто завгодно. Але це справді унікальний парк.
А ось далі очікувало розчарування узбережжям. Нагадаємо, ми любимо гори! Море – нудно, нецікаво і головне – вологість та спека! Це ж червень, сезон – гірський клімат розслабив. ха-ха. Разок я дала умовити себе купатися, а так спала в соснах біля пляжу. Але туди ще треба було дійти — розпеченим асфальтом… Не зійшлися ми з Хорватією характерами.
Тому насамкінець поїхали «зазирнути» на один із найвищих автомобільних перевалів в Альпах, який в Італії — до неї теж було недалеко (ну ви в курсі!). Але Італія вартує всіх доріг і перешкод, хоча раніше я дивувалася з цього приводу. Це нереально красива, розумна, багата і приваблива країна.
Опущу ще пару днів і країн, з черговим ночівлею в Угорщині ми повернулися в Україну, і останній марш кидок був уже з Ужгорода до Києва.
Я захопилася розповіддю та спогадами. Що стосується подорожі та вагітності, то переїзди на машині виявилися цілком мені під силу! Я почувала себе дуже нормально, в принципі — як завжди. Втомлювалася там, де й так втомлює чи ще немає звички. Переборювала себе, коли хотілося вередувати і тупотіти ногами в протест. Хіба що пару разів залишилася посидіти або полежати не в приклад собі, що зазвичай біжить попереду всіх у будь-яку пригоду!
На той період я вживала утрожестан у кількості 200 мг на добу. Лікарі порадили не поспішати скасовувати, особливо запроваджуючи нові умови та нові країни.
Через місяць я поїхала до Запоріжжя організовувати захід, а ця справа досить рухлива. Ще за два тижні — погуляти на Прикарпаття, Трускавець та його околиці (як компроміс більш далеким і гірським Карпатам).
У вересні мені раптом захотілося до моря. У свідомості виникла картинка м’якого морського заходу сонця, умиротворення і гармонії … Стала з’ясовувати, в яку б Туреччину полетіти (щоб все включено і ліжка чарівно зручні). Виявилося, що авіакомпанії після 28 тижнів вже з тобою не ведуть переговори і на борт не беруть. Виняток – дозвіл від лікаря. Мій лікар мені такого точно не дозволить.
Стан був дуже збуджений, але в результаті одного дня біля басейну мені вистачило, щоб подолати всю цю спокусу і забути думати про подорожі:)
До і після поїздок я показувалася лікареві, здавала планові аналізи і жила собі насолоду. Літо на допомогу, влітку динамічно і радісно, багато світла, багато енергії.
Тож кожна майбутня мама обирає за станом. Мені напевно пощастило 🙂 Проте щодо везіння, зусиль і стану – напишу додатково.
