04.12.2017 |
5 хв. читанняЩоденник майбутньої мами. Історія четверта: чому мені подобається бути вагітною
У новому блозі майбутня мама, коуч гармонійного життя Галина Смагло розповість, що відчуває жінка на останніх місяцях вагітності та чому вагітною бути добре.
facebookГалина Смагло
Мені дуже імпонує приказка “Ситий голодному не товариш”. Вона мені про те, що перебуваючи в різних станах, немає сенсу пояснити один одному переваги чи мінуси твого становища. Зрозуміти немає шансів, навіть якщо він був голодний, а зараз ситий!
Галина Смагло
@livejournal.com Коуч гармонійного життя, майбутня мама
Так само і з вагітністю. Безкінечно вдячна і схиляюся перед своїми подругами, які долучали мене до спілкування зі своїми зовсім крихітними малюками. Запрошували в хрещені (це дуже приємно і почесно – але що з ними робити?!!). І я щиро дивувалася, що подарувати, чим бути корисною і таке інше. Намагалася, але ці спроби досить так собі! Дружити з подругою на рівних, на рівні моїх інтересів, набагато простіше, ніж із подругою-мамою та дружиною.
Мені завжди здавалося наївним ця поширена думка, що стан вагітності викликає особливе ставлення людей. Адже в мене не викликає! Та й взагалі, мене й так усі люблять, чим тут здивуєш!
Зараз, наприкінці 8 місяців вагітності, моя думка кардинально змінилася. Тебе реально люблять, оберігають і ставляться запобіжно та по-особливому! Особливо мами зі стажем. А коли йдеш вулицею і живіт вже явно видається, раптом опиняється навколо багато чоловіків як таких, і вони від тебе не просто не відводять погляду (як би я думала – ну вагітна, значить при справі, який тут може бути інтерес) – а захоплено впиваються тобі в очі і розпливаються в добрій щасливій усмішці! Це для мене взагалі відкриття року.
До речі, чоловіки не перестають знайомитись. Дивовижно:)
facebookГалина Смагло
Чоловік всю ніч обіймає тебе за все видатніший живіт, ранок починає і вечір закінчує діалогом з малюком! Мабуть, він більш розкутий у цьому питанні, ніж я! Я зовсім недавно повірила в реальність того, що відбувається, коли перестала боятися, що воно кудись подінеться (мабуть, про страхи напишу окремо). Натомість з’явилося деяке розуміння, звідки може взятися та сама післяпологова депресія. Від тебе відокремиться якась внутрішня, дуже значуща, звична частина. А її вже всі люблять:)
І далі любитимуть, тільки тепер окремо від тебе. І тут виходить, як із будь-якою залежністю: курцям курити не так подобається, як хочеться повернути стан норми, звичайного стану — який раніше не помічався і не цінувався, а як прийшли цигарки в життя, і за ним треба полювати.
Так ось, вагітність – справді класний стан! І зсередини, і ззовні. Я ніби відчула себе в центрі того самого гармонійного устрою світу, якого прагнуло все своє свідоме життя!
Та й суто фізіологічно. Це, звичайно, другорядне, але дуже приємне: не боїшся, що від зайвої з’їденої їжі вранці видаватиметься живіт. Він і так зростає, ха-ха! І стає таким тугим та сексуальним, що не лякає зовсім, як м’які боки! До речі, смаки в харчуванні та частота та обсяги їжі і мене за цей період стали оптимальними. Якщо мені й хочеться чогось зайвого, то у певній ситуації незадоволеність собою. А загалом – смак у малюка відмінний! Все життя до цього прагнуло!
facebookГалина Смагло
Я почала робити те, що відкладала раніше, хоча знала завжди: використовувати якнайчастіше скраб для тіла і щодня — олію для тіла. Хочеш не хочеш, а собі приділяєш більше уваги, а значить і любиш себе більше. Подібне притягує подібне. І ось тобі і кохання ззовні. І чим більше вводиш турботу про себе у звичку зараз, тим більша ймовірність, що потім знайдеш час для себе в кожному дні. Це екстра важливо.
Живіт мені зовсім не заважає займатися йогою. Щоправда, я трохи скучила за статикою, наприклад, стоянням у позі планки. Вправи на прес завжди не любила, а зараз їх так довго не роблю, що хотілося:)
Перші місяці та адаптаційний період успішно залишився позаду. Тепер же волосся густе, нігті міцні, шкіра хороша. Це не дуже цінується, тому що я не відстежую зв’язок, але компліменти змушують помітити позитивний вплив!
Я почала більше гуляти. Так, не бігаю, але зате прогулянки на вулиці займають години зо три. І я вважаю це за свій обов’язок — піти на прогулянку і довго вдихати кисень. А коли йду, споглядаю чи дзвоню побалакати. Адже коли не йду, розмови по телефону, навіть із найближчими людьми, начебто відволікають від найважливіших занять.
І просто якось добре. Просто добре. Ну хіба не радість – прагнути закріпити та зберегти це добре?))
