Дитинство екстерном або Чому Я проти раннього розвитку: історія мами Варі та Дарі

Ранній розвиток дітей – необхідність чи задоволення батьківських амбіцій? Розвиваючі заняття, картки Домана, англійська з пелюшок… Щоб вступити до школи дитина повинна бути знайома майже з усією програмою 1 класу. А що далі? Навіщо ці змагання – навіщо ми забираємо дитинство у своїх дітей?

instagram@alexafil

Якось опублікувавши у своєму блозі пост про те, що є противником різних методик та шкіл раннього розвитку, я  отримала масу невтішних коментарів типу «Боже, що ж із них виросте!», «Бідні діти з такою-то матір’ю», «Ось я в 3 навчилася читати і шалено цьому рада! У мене було найкраще дитинство!»… Це було майже рік тому. Але моя думка з того часу так і не змінилася))

Олександра Квітка, мама двійні, автор блогу ВаряДаря. Сир та Зефір.

Школи раннього розвитку: я проти

«А моя дитина вже рахує до 10!», «А моя розрізняє всі кольори!», «А мій знає алфавіт!»… Зазвичай, почувши в мамському суспільстві подібні «терки», я віддаляюся. Але іноді так хочеться підвестися й сказати: «А мій..ем.. — щасливий!..»

Ранній розвиток — тема, яка у розмовах мам (особливо у соцмережах та на різних форумах) так само гаряче обговорюється, як ГВ та постать після пологів. Чесно зізнаюся, дуже важко не піддатися на всі ці «хто швидше» і не почати запихати у своїх дітей якнайбільше різних знань. Але я вже не буду, ні.

З 6 місяців я почала показувати своїм дітям картки Домана. На той момент це була найефективніша і наймодніша методика — хіба можна було її проігнорувати? Спочатку я робила все за правилами: показувала картку по кілька секунд, промовляла назву, потім наступну, раз у кілька днів додавала нові картки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли ранній розвиток може призвести до відставання: думка психолога

@@@@

Через якийсь час я поставила себе на місце дітей і зрозуміла, що це зовсім не цікаво і придумала з цими картками гру (досі одна з наших коханих). Я розкладала вже відомі картки на підлозі та просила показати (а потім принести) мені якусь певну. Раз на кілька днів я додавала картки, спочатку показавши та озвучивши їх, а потім «підмішуючи» у знайомі.

Вже на рік вони могли вказати на купу картинок типу трубкозуба, капібари, ламантину, мандоліни та валторни. Причому вони також визначали всі поняття з карток на інших картинках — у книгах, наприклад. Я все зробила зовсім “не за правилами” – “так це не працює”! Але мені було байдуже. Моїм дітям весело – і це головне.

Коли малечі виповнився рік, ми прийшли на плановий прийом до невролога. Лікарка сказала, що мої діти вже повинні вміти збирати пірамідку. О Боже! Що ж я за матір?! Я їм її навіть ще не купила! Дарячи якось інтуїтивно зібрав її одразу в кабінеті лікаря (побачивши, треба сказати, вперше), а Варя навідріз відмовилася навіть куштувати. Мене легенько пожурила лікар, несхвально подивився чоловік (типу «І чим ти, млинець, цілими днями з дітьми займаєшся?!»), А я їм кивнула: «Вина, виправлюся!»

@@@@

Після цього ми з Варею щодня і мало не щогодини займалася цією пірамідкою. Через кілька днів (10-12) вона стала ідеально її збирати. Скажу більше: я так завагала свою бідну дочку цією пірамідкою, що потрапляючи до приміщення, де вона знаходиться (наші я давно віддала), Варвара миттю летить до неї і починає складати її. Жах якийсь…

Після того, як почуття мамської неповноцінності вщухло, я подумала: і що? Навіщо, власне, я насилувала свою улюблену дитину цією пірамідкою? Не знайшовши відповіді, я дійшла певної думки щодо всіх спеціальних «розвивашок» — ні, вони нам не потрібні.

Можете називати мене лінивою, безвідповідальною та байдужою до майбутнього моїх дітей. На мене це все одно не подіє. І ось чому.

Я вважаю, що дитина у півроку має не розрізняти кольори, а посміхатися. Я думаю, що дитина на рік повинна не знати геометричні фігури, а бути допитливою. Я вважаю, що дитина в 2 роки повинна не вміти рахувати, а вміти стрибати. Я впевнена, що дитині в 3 роки корисніше не знати всі літери, а вміти їздити на самокаті. А дитина у 4 роки нехай краще не вміє читати, але вміє плавати.

Мені здається, що перевантажуючи мозок дитини непотрібною йому в цей момент інформацією, ми віднімаємо місце для дійсно потрібних речей. Є дуже багато, в основному східних теорій, які кажуть, що до трьох років закладаються «основи життя», тобто людяність, доброта, емпатія, здатність до порозуміння та розуміння своїх власних почуттів, почуття любові, турботи та ніжності. Решта – потім, набагато пізніше. У 7 років усі вмітимуть читати, але хтось при цьому мучитиме кішок, а хтось рятуватиме жуків — ось і вся різниця!

Не думайте, що мої діти ростуть без інтелектуального виховання зовсім немає. Просто я не практикую «нав’язування» знань. Мої малюки знають і вміють те, що засвоїли у процесі нашого з ними невимушеного спілкування та гри. Їм відомі десятки назв тварин, вони розрізняють геометричні постаті, кольори, співають пісні, танцюють, малюють, читають вірші, розповідають казки.

Ми не розглядали з ними квадратики та кружечки, щоб їх вивчити. Після пірамідки я не «довбала» їх ніякою наукою. Ми читали книжку з овальним кавуном і трикутним дахом, дивилися на вулиці на зелене листя і жовте сонце, співали і слухали пісеньки і читали вірші (не вчили, а просто читали). Та навіть якби мої діти цього всього не знали і не вміли, я б не дуже переживала, правда!

Я для себе вирішила, що психічне здоров’я важливіше за соски в 2 роки, що не боятися змін важливіше, ніж горезвісний горщик, що лазіння по сходах, катання з гірки і стрибання на батуті важливіше за алфавіт, цифри і знання всіх кольорів. І що мені зовсім не важлива думка мам, у яких дитина вже у півтора роки цитує Гессе.

Дати малюкам достатньо любові, уваги, підтримки, турботи та подарувати можливість радіти дитинству – основне завдання батьків! А якщо дуже хочеться когось розвивати – почніть із себе!

Олександра Квітка, мама двійні, автор блогу ВаряДаря. Сир та Зефір.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Як відлучити від грудей двійню: історія однієї мами
Відверта розповідь мами двійні: завершуємо ГВ, що робити з грудьми та лактацією