10 віршів Тараса Шевченка, які варто вивчити з дітьми

Вірші Тараса Григоровича Шевченка повинен знати кожен. Цілі покоління виховувалися на Шевченкових творах. Його поезія і сьогодні продовжує надихати українців на нові звершення й перемоги.

Джерело: freepik

З нагоди 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка (9 березня) ми підготували добірку віршів для дітей.

Встала весна

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічає.

Тече вода 3-під явора

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?

Джерело: Freepik

Село

Село! І серце одпочине…
Село на нашій Україні –
Неначе писанка: село
Зеленим гаєм поросло;

Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво, а кругом
Широколистиї тополі;
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром:
Сам Бог витає над селом!..

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Джерело: Freepik

І досі сниться: під горою

І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

Зоре моя вечірняя

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;

Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.

Реве та стогне Дніпр широкий

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав, −
Неначе човен в синім морю,
То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.

Джерело: Freepik

Світає, край неба палає

Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє;
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють;

Сади рясні похилились;
Тополі на волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють в полі.

І все то те, вся країна,
Повити красою,
Зеленіє, вмивається
Ранньою росою,

Вмивається, красується,
Сонце зустрічає, −
І нема тому почину,
І краю немає.

Зацвіла в долині червона калина

Зацвіла в долині
Червона калина;
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.

Любо, любо стало!
Пташечка зраділа
I защебетала…
Почула дівчина,

І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.

Ой стрічечка до стрічечки

Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники…
Отаке-то козаки!