10 дитячих віршів геніальної Ліни Костенко

Ліна Костенко – одна із найвідоміших українських письменниць сучасності. Поетеса створила чимало дитячих віршиків, які будуть цікавими вашим дошкільнятам, пропонуємо деякі з них.

Джерело: Freepik

Добірка чудових віршів Ліни Костенко, які сподобаються вашим діткам.

Польові дзвіночки

Піднімає джміль фіранку.
Каже: — Доброго вам ранку!
Як вам, бджілко, ночувалось?
Чи дощу не почувалось?

Виглядає бджілка з хатки:
— У дзвіночку добре спатки.
Цей дзвіночок — як намет.
Тільки дощ — як кулемет.

Бузиновий цар

У садочку-зеленочку
Ходить вишня у вiночку.
Хтось ïй грає на дуду,
Подивлюся я пiду.

Баба каже: — Не ходи!
Темнi поночi сади.
Там, де вiтер шарудить,
Бузиновий цар сидить.

Брови в нього волохатi,
Сивi косми пелехатi.
Очi рiзнi, брови грiзнi,
Кiгтi в нього як залiзнi,
Руки в нього хапуни —
Так i схопить з бузини!

Я кажу ïй: — Бабо, нi!
Очi в нього не страшнi.
На пеньочку, як на тронi,
Вiн сидить собi в коронi.
Грає в дудку-джоломiю,
Я заграв би, та не вмiю.

А навколо ходять в танцi
Квiти — всi його пiдданцi.
Є оркестри духовi,
Равлик-павлик у травi.

Є у нього для настрашки
Славне воïнство — мурашки.

Три царiвни бузиновi
Мають кожна по обновi.

Невсипущi павуки
Тчуть серпанки i шовки.

На царевiй опанчi
Зорi свiтяться вночi.
Вiн сидить у бузинi,
Усмiхається менi!

Джерело: Freepik

Сунички

Пiд маленькими яличками
У смарагдовiй травi
Лiто виросло суничками —
То по однiй, то по двi.

Ой, сестриченько-яличко,
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамi i собi!

Пряля

Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин —
на сувої полотна —
на завіску для вікна,
на хустину й укривало —
мало — мало — мало — мало
сніг іде — іде — іде —
а вона пряде й пряде…

Веселий дощ

Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.

Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.

Джерело: Freepik

Осінній сад

Осінній сад ще яблучка глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь…
А у світанків очі променисті.
То білий кінь, то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.

Чародійне слово

Хлоп’я у полі стежкою прошкує.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
вони такі під сонцем золоті!

Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
хапає снопик лапками двома.
А миша знає слово чародійне,
і він її ніколи не спійма.

Вербовi сережки

Бiля яру, бiля стежки
Одягла верба сережки.
Головою хилитала,
Потихесеньку питала:
— Де ота бiленька хатка,
Що гарнесенькi дiвчатка?
Хай би вибiгли до стежки.
Подарую ïм сережки.

Джерело: Freepik

Перекинута шпаківня

Плаче шпак уранцi пiсля зливи,
Де шумлять на греблi явори,
Що шпакiвню вiтер чорногривий
Перекинув денцем догори.

Борсаються бiднi шпаченята,
Як його зарадити бiдi?
Клiпають iз пiтьми оченятами:
— Випадемо, татку, що тодi?

Ще якби ïм день чи пiвтораднi,
Ще якби ïм днiв хоча б iз п’ять!
Бо вони ще ж зовсiм безпораднi, —
Падаючи, ще не полетять.

Як же, хлопцi, хатку ви прибили,
Що ïï порушили вiтри?!
Плаче шпак уранцi пiсля зливи,
Де шумлять на греблi явори…

Перший пароплав

Було це вранцi. Я ще трохи спав.
На землю скочив босими ногами,
Як привiтався перший пароплав
Далеко десь з Днiпром i з берегами.

— Ту-ту! Ту-ту! — вiн подих перевiв
I знов: — Ту-ту! — гукав менi щосили.
— Ту-ту! Ту-ту! — йому я вiдповiв. —
Бувай здоровий i пливи щасливий!