Чому малюка дражнять у дитячому колективі?

Психологічний лікнеп: відповідаємо кривднику!

Це потрібно для того, щоб не бути пасивною жертвою, а стати з «обзивалкою» на рівних і показати, що кривдник може опинитися в ролі жертви. Іноді саме цей крок зупиняє грубіяна.

На жаль, малюк, якого дражнять, не завжди може відреагувати швидко і влучно. Тому батькам варто навчити малюка такому прийому, як відмовка. Це своєрідний захист від словесного нападу.

Відмовки відомі всім нам з дитинства: «Хто так називається, той сам так називається!»; “Ні складочки, ні долоні, поцілунок свиню в кадушці”; “Говориш на мене – переводиш на себе”. Ще у відповідь на «обзивашку» добре сказати: «Приємно познайомитись. А мене звуть Іван». Відмовки дозволяють якщо не викорінити конфлікт, то хоча б припинити його, зупинити нападника.

Жадина-яловичина

Вже з трьох-чотирьох років діти і в дитячому садку, і у дворі збираються до маленьких спільнот. У цій компанії вони проходять своєрідну школу соціалізації, розуміючи інтуїтивно, з ким або проти кого їм дружити. Наслідуючи дорослих, вони створюють свій особливий пласт влучних слів, які зазвичай існують у формі римованої тиради. Наприклад, про того, хто багато скаржиться, ябедничає, кажуть: «Ябеда-корябеда, солоний огірок, на підлозі валяється, ніхто не їсть, муха прилетіла, понюхала і з’їла». Тих, хто часто плаче, називають «плакса-вакса-гуталін, на носі гарячий млинець», а малюків, які не бажають ділитися іграшками, переслідують віршиком: «Жадина-яловичина, турецький барабан. Хто на ньому грає? Вовка (Машка, Юлька, Петька) тарган».

Рифми дурні, часто безглузді, але від того не менш образливі.

Що ж до прізвиськ, то багато з них виникають стихійно, на ґрунті реальних подій або завдяки імені, прізвищу, зовнішньому вигляду, фізичним даним або навіть одягу дитини.

роль вихователя

Звісно, ​​вихователь — це перший, хто може і має допомогти мученикові. Вихователю найпростіше вирішити цю ситуацію, бо бачить він її зсередини, знає своїх дітей. Він, звичайно, перший почує нове прізвисько і буде в курсі того, хто і як зветься. Саме вихователь має знайти спосіб вивести свого вихованця з-під удару. Однак часто буває, що він за цю делікатну справу братися не хоче і лише інформує батьків про те, що їхню дитину дражнять, багатозначно переводячи погляд на кривдника та його батьків. Тут непросту ситуацію доводиться вирішувати мамам чи татам обох сторін конфлікту.

В цьому випадку психологи радять утриматися від взаємних звинувачень і постаратися об’єктивно розібратися в ситуації. Батькам постраждалої сторони варто попросити маму чи тата кривдника делікатно поговорити зі своєю дитиною на цю тему.

Якщо це не дасть результатів, залучіть педагога-психолога свого дитячого садка, щоб він допоміг дітям примиритися. Дуже важливо не пускати ситуацію на самоплив, не вдавати, що нічого не відбувається, тому що діти повинні знати механізми вирішення конфліктів, які ще не раз виникнуть у їхньому житті. Інакше надалі складні ситуації вони вирішуватимуть виключно за допомогою куркулів.

Жирафи та телепузики

Багато педагогів вважають, що не варто лаяти і тим більше карати дітей за те, що вони дражняться або влучно вигадують різні прізвиська своїм одноліткам. Так вони вчаться красномовству, розвивають свою фантазію та асоціативне мислення, аналізують інформацію, яку отримують від нас, дорослих. Досить послухати, як сьогоднішні дітлахи зачіпають один одного. Високих хлопчиків та дівчат називають «жирафами». До повних хлопців приклеюються прізвиська «чупа-чупс», «телепузик». Влучно, що не кажи.

Часто батьки самі вигадують для своєї дитини прізвисько. Жартівливе, але зовсім не образливе: маленький енерджайзер, допитлива Варвара та інші. Самі малюка сприймають такі прізвиська позитивно. Однак, якщо йдеться про дражнилки з негативним підтекстом, то без батьківського захисту та педагогічної підтримки в такому разі не обійтися.