Справа в тоні: чи можна підвищувати голос на дитину?
З одного боку, більшість із нас згодні, що кричати на дитину – погано. Але з іншого, крик – це природна і часом навіть мимовільна реакція у разі, коли нас не чують.
Чи припустимо, щоб крик став допоміжним «засобом» у процесі виховання та наскільки дієвий такий метод спілкування з малюком?
Коли кричати дозволено
Хоч би як парадоксально це звучало, але крик крику може бути різниця. Існують сім’ї, де спілкування на підвищених тонах – це норма. Наприклад, темпераментні італійці не можуть уявити, як можна обговорювати важливі питання у спокійному тоні. Вони не приховують своїх емоцій, але переходячи на крик – ніколи не зачіпають почуттів співрозмовника.
Їх темпераментне, а часом і імпульсивне спілкування не має нічого спільного з агресією, особливо щодо своїх малюків. Тому в сім’ї темпераментних холериків трохи підвищений тон у розмові з малюком не тягне за собою образу або образу.
Однак не дивуйтеся, якщо на чергове звичайне прохання дитина відповість емоційним сплеском і почне голосно заперечувати вашу думку. Адже яблуко від яблуні падає не далеко.
Крик також може бути виправданий у тих випадках, коли життю дитини загрожує небезпека. Якщо допитливий непосида з цікавістю тягнеться до розетки, намагається зістрибнути з високого бордюру або протестувати на міцність електроприлади, то крик батьків у такому разі цілком виправданий.
Ви запитаєте, чому ж не можна малюкові в спокійному тоні пояснити, що пхати пальці в розетку не можна? Пояснити можна і навіть потрібно, але не в момент скоєння «злочину».
У небезпечних ситуаціях саме підвищений тон батьків може захистити малюка від плачевних наслідків. Справа в тому, що знайшовши собі захоплююче заняття, дитина настільки заграється, що звичайне прохання мами «не чіпай, будь ласка» вона може просто не почути. І тільки після того, як ви зупините малюка на півдорозі до небезпеки – постарайтеся заспокоїтися і пояснити малюкові, чому ви на нього накричали.
Доступно розтлумачте дитині про те, чим не слід грати. Не обмежуйтесь словом «не можна», а чітко поясніть причини та наслідки ігор із небезпечними предметами.
Обійдемося без істерик
Якщо ви регулярно зриваєтеся на крик або часто підвищуєте голос на малюка через будь-яку дрібницю, то таку манеру розмови навряд чи можна виправдати одним темпераментом. У такому разі, поведінка малюка служить лише приводом, а справжня причина криється в чомусь іншому.
Проблеми на роботі, натягнуті стосунки з чоловіком, вікові кризи – всі ці фактори і можуть бути справжньою причиною вашого поганого настрою, який, на жаль, іноді позначається на дитині.
Деякі діти, буває, навіть просять маму чи тата не кричати на них. У такі моменти ними опановує почуття страху і вони готові виконати будь-яке прохання, аби батьки не підвищували голосу. Пізніше дитина звикає до такої форми спілкування і просто перестає реагувати навіть на крик.
Батьки ж залишаються впевненими, що «по-доброму до нього не доходить» і підвищують голос на малюка все голосніше і частіше. В результаті, самі дорослі виснажуються від власного безсилля, а діти так і не розуміють, навіщо потрібно складати розкидані іграшки.
Корисні поради
1. Якщо ви відчуваєте, що ось-ось зірветесь на дитині, яка не виконала ваше прохання або проігнорувала зауваження – йдіть на кілька хвилин в іншу кімнату і постарайтеся заспокоїтися. Недавні дослідження вчених показали, що фізична робота якнайкраще заспокоює і відволікає від гнітючих думок. Тому для того, щоб дати вихід негативної енергії, краще почати позапланове прибирання в квартирі, і коли емоції вщухнуть – спокійно пояснити малюкові, що саме в його поведінці вам не сподобалося.
2. Діти набагато краще розуміють батьків, коли вони опускаються навпочіпки і дивляться їм прямо в очі. Таким чином стираються авторитетні межі між дитиною та дорослою і діти можуть розмовляти з батьками нарівні, а значить – слухати та чути, що від них вимагають та очікують.
3. Коли ви хочете пояснити малюкові, що вам не подобатися – постарайтеся не переходити на особистості. Наголошуйте на провинах, але не на особистих якостях дитини.
Наприклад, можна сказати «мені не сподобалося, як ти поводився, коли в нас були гості, твоя поведінка мене засмутила». Але не треба казати: «Ти поганий хлопчик/дівчинка».
4. Не потрібно також навішувати ярлики на малюка. Наприклад, постійно говорити дитині про те, що він – маленький ошуканець або справжній пустун. Адже малюк може засвоїти одну з нав’язаних вами моделей поведінки, потім за інерцією обманювати або спеціально робити «пакості».
5. Коли ви даєте доручення малюкові, намагайтеся робити це якомога лаконічніше і мотивувати дитину виконати завдання, наприклад: «прибереш іграшки – підемо гуляти». Не порушуйте умов вашого «договору», інакше малюк перестане вам довіряти.
6. Якщо ви помічаєте, що дуже часто зриваєтеся на крик – практикуйте раз на тиждень «день без крику». Оголосіть дитині, що у цей день ви обіцяєте не підвищувати голос, але він, у свою чергу, повинен вас слухатися. Поспостерігайте, скільки разів протягом дня вам хотілося зірватися і накричати на малюка, коли він завинив. Чи важко вам було стриматися і в спокійному тоні розтлумачити дитині, в чому саме вона була неправа і що в її поведінці вас засмутило.
7. І насамкінець, задайте собі питання: «чому дитина мене не слухається?». Спробуйте проаналізувати: адже не виключено, що ви просите його про щось у невідповідний момент, наприклад, у розпалі захоплюючої гри. А якщо малюк просто не хоче складати іграшки, знаючи, що мама зробить це замість нього, то проблема полягає в неправильній тактиці поведінки. У такому разі поспостерігайте, як часто ви виконуєте за дитину своє прохання і надалі намагайтеся цього не робити.
І пам’ятайте, що діти, на відміну від нас, ще мало володіють навичками самоконтролю, тому не завжди можуть самостійно впоратися з якимось завданням або дорученням. Допоможіть їм, мотивуйте на результат і частіше демонструйте любов до своїх непосид. Кожен малюк потребує маминого кохання та тата підтримки, не дивлячись на те, що його поведінка далеко не зразково-показова.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» - «Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених чи почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.»
Будьте першим, хто залишить відгук