Скільки віддавати до школи: у 6 чи 7 років?

Для кожної мами її дитина, безумовно, найрозумніша. Але, твердо вирішивши віддати малюка до школи шестирічкою, подумайте, чи справді вона готова „гризти граніт наук”?

Якщо ви думаєте, що рішення, з скільки років дитину віддавати в школу, батьки приймають, ґрунтуючись виключно на рівні розвитку малюка, отже, ви… не батько майбутнього першокласника. Мотиви твердого „Піде до школи у шість років!” у всіх різні, починаючи з „Всі діти як діти, а мій вундеркінд!” і закінчуючи традиційним „А то школу закінчить у 18 років, не встигне до інституту вступити, до армії заберуть”. Чи треба говорити, що подібні аргументи мають мало спільного з інтересами самої дитини. Щороку психологи відмовляють сотні, якщо не тисячі мам від рішення відправляти у шкільне плавання малюка, якому до вересня ледве виповниться шість років.

Гра чи навчання?

Починати вчитися рано – не шкідливо. Питання лише у тому, як саме вчитися. Центри раннього розвитку вибудовують програму з урахуванням усіх вікових особливостей дошкільнят. А ось програма загальноосвітньої школи зовсім інша.
Людина настільки влаштована, що у різних стадіях розвитку вона пізнає світ по-різному. Згадайте свого малюка на рік-півтора. Крихітка, відчувши грунт під ногами, кинувся досліджувати квартиру і пробувати на зуб все, що погано (та й добре теж) лежить. Шестирічка, звичайно, дроти не гризе. Він грає. Натхненно та самозабутньо. Це його основний вид діяльності, як і для семирічного — навчання. До речі, багато батьків скаржаться, що до 13–14 років у дітей різко знижується успішність та бажання вчитися. Нічого дивного з погляду психології тут нема. Провідний вид діяльності підлітка – спілкування. Але тут доводиться брати себе в руки і відриватися від компанії друзів заради англійської, алгебри та фізики. У 13 років виявити волю вже можна. А ось шестирічній дитині не під силу відсунути іграшки подалі і твердо сказати: „Мамо, мені час займатися! Дай-но, будь ласка, прописи! Хоча, звичайно, саме про це мріють майже всі батьки.

Велика різниця

Коли психологи кажуть, що дитина готова до школи, вони мають на увазі три аспекти: інтелектуальну, емоційну та соціальну зрілість. Батьки ж зазвичай звертають увагу лише на вміння читати і писати те, що є одним з безлічі проявів інтелектуальної зрілості. Причому далеко не найважливішим.
Різниця між шестирічкою та семирічкою дуже помітна. Це для нас що 30 років, що 35 – неважливо, а в дитинстві один рік може означати дуже багато.

1.Перша і, мабуть, головна відмінність малюків у шість років – мимовільність їхньої поведінки. Дитині важко зосереджувати свою увагу одному об’єкті.
– Він такий неуважний! – бідкається мама. – Постійно відволікається!
А юний учень загалом не винен. Він може не відволікатися. Чи не освоїв ще навички довільної поведінки! Йому треба спочатку побігати, потім пострибати… 45 хвилин уроку для нього – справжнє борошно.

2.Друга відмінність в тому, що тільки до шести з половиною років у дитини формується одна з основних психологічних якостей, яку фахівці називають константністю сприйняття. Суть його в тому, що зі зміною об’єкта ми не змінюємо змісту. Важко? Нині буде простий приклад. Уявіть, що ви розкладаєте перед дитиною два „огорожі” з паличок. І в першому, і в другому кількість паличок однакова. Маля це бачить і повністю погоджується: так, і тут вісім паличок, і тут теж. А тепер ви зрушуєте у верхньому парканку палички ближче один до одного, так що він тепер займає менше місця. Запитуєте малюка: „Де тепер паличок більше?” Семирічна дитина знизає плечима: „Як було скрізь вісім, так і лишилося вісім”. Шестирічка у 80% випадків почне
стверджувати, що у щільнішому паркану паличок менше. Ви його запитаєте: „Я забирала звідси палички?” – “Ні”. — „Я додавала до іншої палички?” — „Ні. Але тут паличок менше”. А це означатиме, що константність сприйняття у крихти ще не сформована. І що він робитиме у школі зі своїм умінням рахувати до сотні, але невмінням зрозуміти, що кілограм пуху важить стільки ж, скільки кілограм заліза, — незрозуміло.

3. Третя проблема, що виникає у маленьких першокласників, – проблеми в абстрагуванні. Поставте шестирічці завдання: „Мама із сином пішли збирати гриби. Мама знайшла три підберезники, а син — два підсиновики. Скільки всього грибів зібрали мама та син?” Кмітливий малюк розповість, як здорово гуляти лісом, згадає, як минулої осені сам знайшов білий… Все це чудово. Але ось семирічна дитина в такому разі просто скаже: „Три плюс два одно п’ять”. Він вирішуватиме це завдання як навчальне завдання. А шестирічний – поки що ні.

Перший клас, дубль два

Словом, якщо дуже хочеться віддати шестирічного малюка „в учні” (кожен випадок індивідуальний, буває, що діти і в шість років демонструють повну готовність до навчання), проконсультуйтеся зі шкільним психологом, чи варто це робити.
Будь-який фахівець розповість масу випадків, коли „почали навчатися у шість років, і не вийшло”. Іноді молодші стають головними задирками у класі. Іноді перетворюються на тихих трієчників. Іноді вранці починає боліти голова.
І вони не симулюють, щоби прогуляти школу. Просто їхній організм сигналізує таким чином амбітній мамі: „Дай перепочинок!”
Часом і справді доводиться давати перепочинок — забирати дитину зі школи, віддавати назад до дитсадка, а через рік — знову „перший раз у перший клас”. Тепер уявіть, з яким обличчям малюк повернеться до садка („Не впорався…”) та з яким піде у вересні на шкільну лінійку („Знову це мука!”). Нехай ваше рішення буде вірним!