Як захистити дитину від сексуального насильства

Сексуальне насильство над дітьми – важка тема, про яку важко і думати, і говорити. Зіткнувшись з нею, хочеться вірити, що все це відбувається десь далеко-далеко, але, на жаль, за даними Ради Європи, одна з п’яти дітей (!) стикається з тим чи іншим видом сексуального зловживання.

Джерело: Shutterstock

Сексуальне насильство над дитиною — це завжди фізичний контакт чи дотик до інтимним частинам тіла. Це також демонстрація дитині статевих органів дорослої людини, демонстрація порнографічних матеріалів, фотографування оголеної чи одягненої дитини в сексуальних позах, залучення до спостереження за статевим актом у реальності або на відео, недоречне спостереження за тим, як дитина роздягається, миється, ходить у туалет, оголення дитини, не пов’язане з доглядом за ним, ведення з дитиною еротичних розмов, що виходять за межі сексуальної освіти. Усе це може позначитися психосексуальному розвитку, здатності будувати здорові стосунки з оточуючими (і дорослому віці).

Ганна Носач

Тренер-консультант з дитячої безпеки, психолог

За даними Британського онлайн-центру захисту дітей від експлуатації, у 58% випадків насильником дитини стає член сім’ї, у 32% – знайомий або друг сім’ї, у 10% – чужа людина. Серед злочинців не лише чоловіки, а й жінки, зокрема мами, які найчастіше є мовчазними співучасницями розтління.

Також й інші діти, переважно старші, можуть виявитися аб’юзерами. Наприклад, нещодавно до мене надійшло тривожне повідомлення з проханням про допомогу з однієї київської школи, де старшокласники знімали на відео молодших дітей у шкільному туалеті.
У всіх описаних ситуаціях дитині необхідна допомога та захист дорослого, адже часто діти не розуміють або не знають, як описати те, що відбувається з ними та куди йти за допомогою.

Джерело: pixabay.com

Моє тіло – тільки моя справа!

Демонструйте у побутових та щоденних ситуаціях повагу до особистих кордонів дитини та інших членів сім’ї. Не змушуйте малюка цілувати всіх гостей та друзів сім’ї, якщо йому цього не хочеться, запитуйте дозволу на фізичний контакт, якщо не впевнені, що зараз він розташований до цього. “Можна я тебе обійму?” – Доречна фраза, адже наша дитина – не наша власність.

Дитяча агресія: як навчити дитину контролювати негатив

Припиняйте контактні ігри, коли дитина просить або починає виявляти невдоволення (наприклад: «Досить мене лоскотати»). Іноді самі дорослі так входять у раж, що їм складно зупинитися, адже малюки такі солодкі та милі. Однак слід пам’ятати про те, що через такі прості ігрові приклади діти переймають вашу модель відношення до особистих меж іншої людини. Старшої дитини також навчіть стукати у вашу кімнату, брати ваші речі тільки за попередньою роздільною здатністю … І нехай це буде взаємним правилом.

Інтимні місця

Зараз є багато посібників, книг, картинок, за допомогою яких можна пояснити синові чи дочці так зване правило спідньої білизни. Ті зони, які їм прикриваються – особисті, інтимні. І ніхто не може без попиту торкатися їх. Також ми не торкаємося інтимних частин тіла інших людей, не спостерігаємо за голими людьми і не оголюємося перед ними. Виняток становлять лише батьки та лікар, який проводить такі маніпуляції з їхнього дозволу.

Джерело: pixabay.com

Небезпечні дотики

Розкажіть дитині: якщо хтось торкається її інтимних зон — це поганий або ж небезпечний дотик, і про нього обов’язково потрібно розповісти батькам. Також поганий дотик це коли хтось робить тобі боляче або неприємно. Коли обійми надто сильні чи довгі. Якщо хтось хоче торкнутися тебе або неприємно чіпає, ти можеш голосно і чітко сказати: «Не торкайся до мене так! Мені це не подобається, не роби цього! Я не хочу, щоб ти мене чіпав!
Навчіть малюка цим фразам і поясніть, що він має право говорити їх усім. Так, і навіть бабусі… Впевнено та спокійно.

Погані секрети

Діти люблять сюрпризи та секрети, тому що вони тануть у собі щось цікаве та захоплююче. Але що, якщо від цього секрету стає соромно, сумно, боляче чи страшно?!
«Нехай це буде нашою таємницею…», «Тільки нікому не говори про те, що сталося, а інакше я…» — ґвалтівники та педофіли можуть задаровувати дітей, купуючи їх мовчання, або ж, навпаки, загрожувати їм розправою, зокрема з кимось із близьких.

Чоловік б’є дитину: що робити? Поради психолога

Поясніть це дитині на простому прикладі, запитайте: «Що станеться, якщо в тебе щось заболить і не розповіси про це батькам?». Більшість дітей знають, що якщо приховувати біль, то можна, наприклад, потрапити до лікарні. Правильно!

Джерело: pixabay.com

Якщо батьки не знають, що дитині погано, вони не зможуть допомогти їй. А якщо хтось змушує зберігати якийсь секрет і не розповідати про нього батькам, то така людина, швидше за все, робить щось погане та не хоче, щоб ми тебе захистили». Переконайте малюка: Ти можеш розповісти мені про все, навіть якщо тобі страшно. Я не лаятиму тебе, ми, твої батьки, зробимо так, щоб інша людина більше ніколи тебе не ображала.

Сварки при дітях: уроки для добрих батьків

Не пропустіть тривожні сигнали

Звичайно, наведені ознаки не є прямим доказом того, що дитина зіткнулася з насильством, але у будь-якому випадку варто звернути на них увагу, поговорити з дітьми та звернутися до психолога, адже за цими сигналами можуть ховатися інші дитячі проблеми.

• дитина уникає усамітнення з кимось із членів чи друзів сім’ї, опікуном, нянею;
• з’являється незрозумілий страх щодо певних місць чи людей;
• проблеми зі сном, нічні страхи, безсоння;
• дитина веде себе надто емоційно, агресивно;
• грає з іграшками чи предметами у неприйнятній манері, розігрує сексуальні сюжети чи малює відповідні малюнки;
• проявляється замкнутість, невпевненість, відчуженість;
• сексуалізована поведінка: хапання за груди та геніталії дорослих або ровесників, стягування з них одягу, імітація статевого акту;
• поява у дитини подарунків, грошей невідомого походження;
• розповідає про свої тривоги від третьої особи: “Я знаю одну дівчинку…”;
• регресія у поведінці, раптове виникнення енурезу (характерно для дуже маленьких дітей (3–5 років).

Хороша новина полягає в тому, що вже з ранніх років ми можемо пояснити дитині, що її тіло належить лише їй.

Автор тексту: Ганна Носач, тренер, консультант з дитячої безпеки у Life School