Що робити, якщо дитина почала обманювати?

Написати відгук |
Що робити, якщо дитина почала обманювати?
Але перш ніж тлумачити дитині про руйнівні наслідки брехні, слід розібратися у причинах її раптової появи.Навіщо вони дурять?Ну, по

Але перш ніж тлумачити дитині про руйнівні наслідки брехні, слід розібратися у причинах її раптової появи.

Навіщо вони дурять?

Ну, по-перше, можу повідомити: брешуть не лише діти. Брехаємо і ми, дорослі, і не менше за малюків. Наша брехня небезпечніша. Але чому ж ми такі? Багато в чому тому, що наші власні батьки не виховали нас добре тоді, коли ми були маленькими. Коріння великої дорослої брехні часто сягає раннього дитинства.

Коли і навіщо малюки обманюють дорослих та одне одного?

Відомий психолог Є. В. Суботський якось провів цікавий експеримент. Діти від 3 до 5 років повинні були лопаткою перекласти кульку з одного кошика в інший. Впоратися з цим непросто, тому що кулька скочується з лопатки. Якщо дитині вдавалося перекласти кульку, вона отримувала в нагороду цукерку.

Поки в кімнаті був присутній дорослий, все йшло добре: комусь вдавалося виконати завдання та отримати нагороду, комусь ні, але ніхто не намагався шахраювати. Але експериментатор вийшов. Зрозуміло, він, як і раніше, спостерігав за дітьми, тільки вони про це не підозрювали. І, звичайно, більшість почала мухлювати: бачачи, що перекласти лопаткою не виходить, перекладали руками.

Але ось дорослий повернувся і став ставити запитання:

— То ти лопаткою переклала?

— Так, лопаткою…

– Молодець! На, бери цукерку.

І ось тут з’ясувалося, що діти (навіть трирічні!) поводяться по-різному! Дехто з радістю бере цукерку і спокійно її з’їдає. Але таких малечу дуже мало. Більшість, взявши незаслужену нагороду, явно відчувають муки совісті. Їм соромно, вони дивляться на дорослого, вони важко на душі. Деякі потім таки з’їдають цукерку, дехто викидає її. Був і такий хлопчик, що злісно вигукнув: «Не потрібна мені ваша цукерка!» — кинув її в куток і вибіг із кімнати.

В даному випадку очевидно, що діти обманюють заради своєї вигоди, і це, безумовно, найгірший вид брехні. Чому малюки так поводяться? Тому що цукерка смачна і хочеться її з’їсти. Спокуса надто велика, а контроль над собою у таких маленьких дітей поки що дуже слабкий — неможливо втриматися.

Що з цього випливає? По-перше, те, що не варто постійно ставити дитину в таке становище, коли вона матиме можливість і бажання обманювати вас. Адже поки що експериментатор перебував у кімнаті, ніхто не намагався шахраювати. Якщо у дитини мало шансів досягти успіху, вона і не стане брехати. Діти, як це не дивно, досить прагматичні істоти.

З іншого боку, не можна постійно контролювати дитину. Він має поступово ставати самостійним. Але це означає, що випускати його з-під контролю слід не одразу, а поступово. Бажано вибирати такі ситуації, коли ви в малюку більш-менш впевнені, коли довкола немає непереборних спокус.

Якщо дитина збрехала…

Що робити батькам, якщо дитина все-таки вам набрехала?

По-перше, важливо розуміти, коли він бреше, а коли каже правду.

Для цього просто уважно спостерігайте за малюком: за його обличчям, голосом та манерами.

Перевіряйте слова дитини (краще так, щоб вона про це не знала). Якщо обман успішний, малюк буде брехати дедалі витонченіше.

Дорослий мусить із самого початку дати зрозуміти, що обдурити його неможливо.

А чи треба карати дитину, яка збрехала заради своєї вигоди?

Ось тут однозначної відповіді немає. Одного покарати слід, іншого якраз не можна.

Карати треба не дуже сумлінних, «товстошкірих». В описаному вище експерименті такі діти спокійнісінько з’їдали свої «неправильні» цукерки. А от якщо у дитини совість чуйна, краще її не карати.

Не варто навіть говорити йому, що вам очевидна його брехня. Достатньо показати тоном голосу, своїм зверненням, що малюк вас засмутив.

Спосіб на «тонкошкірих» дітей буде іншим. Він вас обдурив, а ви у відповідь даруєте йому якусь давно бажану річ, йдете з ним до зоопарку… І тим самим викликаєте особливо болючі закиди совісті (матуся така гарна, а я поводився дуже погано!).

Тут головне — добре знати особливості своєї дитини та вибирати лінію поведінки залежно від її індивідуальності.

Але брешуть діти не тільки для своєї вигоди, а дуже часто і зовсім з інших причин.

Справжні мотиви

На згадку приходить надзвичайно захоплююча розповідь чотирирічного Артема про прогулянку до лісу.

Якось хлопчик прийшов увесь подряпаний, з укусом на щоці. І в них з мамою відбулася ось така розмова:

— Артемчику, хто ж тебе покусав?

— Ведмідь покусав, він живе на тій горі.

— А ви що, до ведмедя ходили?

— Так, з хлопчиками та дівчатками.

– А як же ваша вихователька?

— А ми її не взяли.

Питається: навіщо Артемко бреше? Можливо, частково тому, що боїться покарання. Це вже знайомий нам мотив заради своєї вигоди. Але частково він вигадує і тому, що йому хочеться виглядати героєм. Він же хлопчик! Зрештою, він просто фантазує. Діти взагалі плутають фантазії та реальність: бояться привидів, казкових чудовиськ та інших таємничих істот. Малюкам властиво жити більше у фантастичному світі, бо там вони поки що почуваються краще. У реальному світі страшнувато: тут вони маленькі, слабкі, а у своїй уяві великі і сильні. Ось Артемко побився з ведмедем — і нічого, живий!

І це теж дуже поширені мотиви дитячої брехні: прагнення до прикрашання реальності (фантазування) та потреба у самозвеличенні. І цікаво, що самі ці мотиви цілком позитивні!

Правда, і в такому разі дорослий повинен знати, коли малюк вигадує, а коли каже правду. Але показувати це дитині не завжди.

Подібна брехня дітям так само необхідна, як гострий біль, що відчуває, необхідно знеболювальне. Брехня — своєрідна анестезія душі: слабкій, непристосованій до реального життя суті вона поки що потрібна. Тому не варто викривати дитину. Нехай поки що поживе у світі своїх ілюзій і нехай розповідає їх вам. Так буде краще, ніж якщо малюк стане все таїти в собі. Поки що для нього це нормально.

Особлива брехня

І все-таки дитина повинна поступово з цього виростати, навчаючись жити у реальному світі. І в тому випадку, якщо процес зростання йде успішно, реальність перестає лякати, і фантазії стають уже не потрібними.

У мого сусіда Сашка (5 років) помер дідусь. На перший погляд здавалося, що на поведінці хлопчика це не позначилося: він веселий, як пташка, бігає, грає.

Раптом у дворі він підходить і каже:

— Дядько Вадику, а знаєте, ми ніколи

не помремо!

Цікаве повідомлення І головне –

з таким переконанням це сказано!

– Так?

– Так! Ми: і я, і мама, і тато, і Соня ми ніколи не помремо!

Я не став сперечатися з Сашком: та й як тут посперечаєшся?

Дитині треба вірити в те, що вона та її близькі безсмертні, причому безсмертя вона розуміє в суто земному плані. “Ми ніколи не помремо” – це значить не помремо фізично, будемо жити тут, на Землі, вічно!

На перший погляд, це твердження звучить як феноменальна безглуздість. Але що, якщо дитина має рацію? Що, якщо люди справді безсмертні, хоч, звичайно, і не фізично? Просто діти ще не в змозі відокремити духовне від тілесного.

Ось тут ми зустрічаємося з особливим видом дитячої фантазії. Коли вважаємо брехнею просто те, що не відповідає нашому, дорослому, світогляду. А це зовсім не брехня, а особливі специфічні уявлення дитини про світ, які їй потрібні, бо дозволяють зберігати віру в життя, не боятися її бути оптимістом. І руйнувати ці ілюзії дитини в жодному разі не можна. Швидше тут нам, дорослим, варто замислитися: а раптом вустами нашого чада «істина дієслово»?

Своїм прикладом

Втім, як би добре ви не розуміли дитину, як би правильно себе не поводили, вона все одно час від часу буде брехати. Тому що люди роблять це майже завжди, причому самі того не помічаючи. Ми обманюємо себе, а тим самим і інших, коли приймаємо брехню за істину.

Тому, перш ніж звинувачувати своє чадо на брехні, порахуйте для початку, скільки разів поспіль ви самі йому брехали і своїм прикладом сприяли тому, щоб дитина вас обманювала. Не забувайте, що немає нічого гіршого, ніж коли малюк втрачає довіру до своїх батьків, викриваючи їх у брехні.

Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» - «Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених чи почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.»

Будьте першим, хто залишить відгук

Уведомить о
Рейтинг

0 комментариев
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Посилання скопійоване