Вибухи і реакція організму: як ми адаптуємось до хронічного стресу

Миттєва реакція на вибухи: тіло входить у стан тривоги

Коли людина чує вибух або будь-який інший сигнал небезпеки (повітряна тривога, сирена, раптовий гучний звук) — організм миттєво активує стресову реакцію. Це інстинктивно, поза свідомим контролем.

Викидаються гормони:
• адреналін — для швидкої мобілізації,
• кортизол — для підтримки енергії впродовж тривалого стресу.

Фізіологія виживання: як тіло реагує фізично

Що відбувається фізично:
• серце б’ється швидше,
• м’язи напружуються,
• тіло готується бігти або боротися,
• мозок переходить у стан гіперпильності.

Це те, що називають “фізіологією виживання”. Ці реакції допомогли людству витримати тисячі небезпек протягом історії.

Виснаження після вибухів

Після таких стресових моментів настає те, що часто описують як “втома після тривоги”.
Це нормально: тіло витратило величезну кількість енергії, ресурсу — і тепер вичерпане.

Хтось описує це, як туман у голові, хтось — як фізичне виснаження, апатію або неможливість повернутись до звичного ритму дня.

Якщо вибухи повторюються, а безпека не повертається, тіло не встигає відновлюватись. Воно “зависає” у напрузі. І ось тут починається найцікавіше.

Джерело: Freepik

Хронічний стрес: як вибухи змінюють людину

Тривалий стрес змінює людину.
Не тому, що вона слабка. А тому, що нервова система не створена для постійного “бойового режиму”.

Психологічні наслідки:

• тривожність або емоційна загальмованість,
• надчутливість до звуків,
• втрата інтересу до звичних речей,
• проблеми з пам’яттю, сном і концентрацією.

Фізіологічні наслідки:

• підвищений тиск,
• хронічна втома,
• розлади травлення, головні болі,
• зниження імунітету.

Іноді людина починає жити “на автопілоті”. Вона працює, щось робить — але ніби без себе. Це ціна тривалого виживання.

Механізм адаптації: коли вибухи більше не лякають

На якомусь етапі організм розуміє: “Я не можу так весь час”. І тоді починається процес, який називається адаптацією до хронічного стресу.

Це виглядає приблизно так:
• Ви чуєте вибух — але вже не підстрибуєте.
• Серце реагує, але не так бурхливо.
• Після цього ви можете йти на роботу, виконувати завдання.
• Здається, що ви стали сильнішими.

Але правда в тому, що це не сила. Це — виживальна економія.
Тіло просто “переналаштувало” свою систему тривоги, щоб не вигорати постійно.
Це не свідчить про те, що загроза перестала бути загрозою. Це — нейропластичність. Мозок вчиться не реагувати так сильно, щоб вижити в умовах, які не змінюються.

Джерело: Freepik

Три стадії адаптації до вибухів за Гансом Сельє

1. Тривога (Alarm) — різка мобілізація енергії.

2. Опір (Resistance) — спроба триматися, поки загроза не мине.

3. Виснаження або адаптація (Exhaustion or adaptation) — або система зношується, або змінює свої рамки реакції.

Саме третя стадія часто виглядає як “заспокоєння”, але насправді — це форма компенсації.

Коли звикання до вибухів починає шкодити

З одного боку — це добре, що ми можемо адаптуватись. Ми виживаємо, працюємо, живемо, дбаємо про дітей.

Але з іншого — звикання до ненормального середовища не означає, що воно стало здоровим.

Людина, яка адаптувалась до війни, сирен чи постійного стресу:
• не завжди відчуває свої емоції до кінця,
• може мати пригнічений або плаский емоційний фон,
• може не розпізнавати свої потреби (бо тіло “вимкнуло” запити, щоб зберегти ресурс),
• втрачає відчуття безпеки як базової потреби.

Що робити, якщо ви адаптувались до гучних звуків

1. Визнати, що це адаптація, а не «новий я». Це не твоє справжнє “спокійне” тіло — це тіло, яке вижило.

2. Поступово повертати сигнали безпеки. Дихання, обійми, прогулянки, теплі розмови, психотерапія, тіло-орієнтовані практики.

3. Дозволяти собі емоції, навіть якщо вони приходять із запізненням. Тремтіння, сльози, сміх — усе це дозволяє тілу розрядити напругу.

4. Нормалізувати допомогу. Психолог, групи підтримки, розмови з тими, хто проживає схожий досвід.