29.12.2021 |
2 мин. чтения Коли діти засинають… Сповідь мами
Вечір. Не хоче спати. Хоче мультик, хоче стояти на голові, хоче пригати, гратися… хоче все й одразу тільки щоб мама відстала зі своїм «пора в ліжечко».
Ти своєю чергою намагаєшся приборкувати в собі дракона і терпляче чекаєш, коли нарешті ця кулька суцільної експресії здується. Лежите. Ти співаєш по десятому колу «котику сіренький», кожного разу все тихіше і тихіше з тією надією, що так скоріше заснуть.. Чекаєш, бо втомлена.. Забігана.. і періодами затуркана від всього, що сталося за день..
Все. Сплять.. Вони сплять, а ти .. Замість того, щоб приділити час собі, заварити м’ятного чаю (чи гепнутися на диван та переглянути нову серію «Чого жінки вбивають 2»)… не можеш покинути дитячу кімнату, бо дивишся, розглядаєш кожен сантиметр своєї дитини: повіки, носик, волосся .. і іще знаєте, ось ці крихітні ручки з не менш крихітними пальчиками, котрі складені до купки й так мило підпирають праву щічку…
Джерело: Pixabay
Дивишся і думаєш, «та чого було так сердитися на своє золотко, воно ж таке прекрасне!». В цей момент, коли вони лежать і мирно сопуть прямо біля тебе, ти вже не хочеш бути ніде інакше.. ти нарешті знайшла ту неперевершену, свою особисту Сикстинську капелу, яку готова споглядати вічність… і в цю ж само секунду, ти наче сама зцілюєшся.. .. ти як Фенікс, який відроджується з пеплу, відроджуєшся з втоми, роздратування, пригнічення і фрустрації в іншу, спокійну, смиренну жінку .. котра знову все може, знову все знає і до всього готова заради свого Золотка..
Саме в такі моменти спокою ти стаєш собою — тим всесвітом, який любить своє дитя найбільше, котра готова моря перейти й гори посунути, все пробачити, щоб тільки воно ось так мирно спало, а ти споглядала повіки, носик, волосся .. і іще знаєте, ось ці крихітні ручки з не менш крихітними пальчиками, котрі складені до купки та так мило підпирають праву щічку..
#ТаняСолодка з любов’ю
